Організованість і значущість

... Понад двадцять років працював я із німцями. А у них можна навчитися організованості. Тут я був озброєний… Та була ще одна небезпека... Як не перетворитися на розгадувача літер, а не людей... Траплялося спілкування із талановитими авторами, що не просто збідніли під розвалом держави, а й опустилися… Запах дешевого вермута виходив вже не від них, а від їхнього існування, жебрацького. І незвичайні почуття реальності баченого і нереальності бажаного бентежно перепліталися...

Да…, труднощі затяжного перехідного періоду давали себе навзнаки і в літературному житті України. Я спостерігав і бачив це. То у затяжних дебатах спілчанських корифеїв, то у пишномовній лексиці суперечок на сторінках «Літературної України»... Радості це не вселяло.

Однак, не хочу тут повторюватись. Досить докладно описав вже цей та інші періоди у своїй книзі «Проста філософія або як видавати журнал і навіщо писати книжки». Це видання номінували на «книжку 2021 року»… Але потім книгу «прибрали» із списків… Напевно, її удавана простота могла завести у пастку… Бо, користуючись її текстами, ще можна було досягти успіху потопаючим журналам… А їх присипляли… І вони, видно було і неспеціалісту, засинали… А навіть Будда, який спить і губиться перед публікою, втрачає і свою значущість…

Дедалі частіше я підструнчував себе рядками Кобзаря:

«Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені…»

Да..., головну інформацію мозку та душі постачає особисто пережите...