Незвичний прилад

Я зазвичай працюю за ноутбуком до глибокої ночі. У мене є свій канал на YouTube, присвячений унікальним товарам зі східних торговельних майданчиків, який називається "Незвичне з Юрієм". Я вишукую і купую дійсно унікальні речі, докладно тестую їх й потім публікую відеоогляди. Це заняття приносить мені не тільки велике естетичне задоволення, але й досить істотний прибуток, який до того ж останнім часом значно виріс. Особливо коли кількість підписників перевалила за два мільйони.

Мій банківський рахунок міг похвалитися досить таки значною сумою, яка до того ж постійно зростала. Я мріяв через кілька років купити собі невеликий райський острів у спекотних тропіках. Я вже навіть пригледів собі на спеціалізованих сайтах кілька слушних варіантів. Щоб ця мета завжди була перед очима, я видрукував фотографії цих островів на кольоровому принтері та повісив на стіні над своїм робочим столом.

На жаль, моя дружина Христина не поділяла цього прагнення. Вона не бажала нікуди їхати, мріючи лише про великий будинок у столиці, розкішне життя, дорогі автомобілі та впливові знайомства. Але рано чи пізно я все ж сподівався її переконати виїхати зі мною. На мій погляд, жовтий пісок, найчистіше блакитне море, тиша і спокій були вельми переконливими аргументами.

Сьогодні я працював майже до четвертої ранку, знайшов та замовив рідкісний електронний наручний годинник із термометром, поясний ремінь із внутрішнім секретним відділенням, прозорі ролики для офісних крісел та мікротелевізор для лялькового будинку, що відтворює відео.

– Тепер буде з чим готувати нові відеоогляди, – подумки смакував я.

Вже закінчуючи працювати, я несподівано побачив дуже незвичний продаж. Ні яких фотографій в оголошенні не було. У описі лише значилося, що цей прилад спостерігає навколишнє середовище та попереджає про можливу небезпеку. Про яку саме небезпеку йшла мова – не вказувалося. Ніхто взагалі ще не купив цей прилад, тому жодних відгуків теж не було.

– Ну що ж, я буду перший, – напівголосно сказав я і зробив замовлення. Іноді відеоогляди подібних дивакуватих речей приводили до багатомільйонних переглядів.

● ● ●

Через три тижні мені надійшло повідомлення, що прибула збірна посилка до найближчого поштового відділення. Після обіду я зайшов і забрав її.

У великій картонній коробці містилося одразу вісім замовлень. На самому дні я знайшов той самий загадковий прилад, запакований лише у декілька шарів повітряно-пухирчастої плівки. Я з нетерпінням розгорнув його. Пристрій мав нічим не примітний сірий пластиковий прямокутний корпус, у верхній частині якого розташовувався великий круглий стрілочний індикатор з трьома секторами: зеленим, жовтим і помаранчевим. Під ним знаходилися клавішний вимикач та два світлодіоди: зелений та червоний. З торця корпусу виднівся стандартний роз'єм для зарядки.

Я дістав викрутку та відкрутив гвинти на задній кришці. Усередині на платі виявилося кілька мікросхем, два польові транзистори, з десяток резисторів, конденсаторів та діодів. Також розташовувалися маленький гучномовець-пищалка, акумулятор і дванадцять сенсорів. Ці датчики взагалі не мали жодного маркування: одні були з дрібними отворами, інші вкриті металевою сіткою. Деякі виявилися повністю пластмасові, а один взагалі суцільно алюмінієвий. Усі вони мали різні форми, кольори та розміри.

Ні якої інструкції в коробці не було. Я зневірено зібрав прилад і клацнув вимикачем. Загорівся зелений світлодіод, стрілка сіпнулася та завмерла в зеленому секторі шкали.

Я посміхнувся, вирішивши, що мене просто на просто ошукали. Більш безглуздий прилад було складно собі уявити. Навіть відеоогляд нема про що робити.

Я вимкнув і відклав прилад убік, сів за ноутбук та продовжив пошук інших унікальних речей для свого каналу.

● ● ●

Минуло кілька днів. З тривалого відрядження повернулася моя дружина Христина. Вона працювала менеджером із продажів на кондитерській фабриці та часто їздила в інші міста шукати шляхи збуту для їхньої продукції.

Дівчина поралася по господарству, займалася пранням та прасуванням. По правді кажучи я завжди в глибині душі дуже радів, коли дружина була вдома. Життя у такому разі мені здавалося більш цілісним і гармонійним.

Христина зайшла до кімнати та попрохала мене полагодити праску, яка перестала нагріватися. Я почав шукати в шухлядах свого столу мультиметр, щоб виявити несправність. Моя рука несподівано натрапила на прилад. Я на секунду задумався, розглядаючи його. Правду кажучи, я про нього вже навіть зовсім забув.

Я клацнув вимикачем і побачив, як стрілка на індикаторі поповзла вправо та завмерла на самому початку помаранчевого сектора. Червоний світлодіод тривожно заблимав.

Я пройшовся кімнатою, тримаючи прилад у витягнутій руці та стежачи за показами індикатора. Я навіть на хвилину вийшов на балкон. Стрілка не рухалася й зовсім ні на що не реагувала. Ніякої логіки у роботі пристрою я не помітив. Нарешті я поклав прилад на приліжкову тумбу, вирішивши поспостерігати за ним протягом деякого часу.

Пізно ввечері ми з Христиною лягли в ліжко. Дівчина поводилася після відрядження якось відсторонено та мовчазно. Як я не намагався, мені так і не вдалося її розговорити, ні ласками, ні жартами.

Зрештою я здався, ліг на інший бік та заснув.

● ● ●

Вночі мене зненацька розбудив тихий, але наполегливий писк. Зі сну я не одразу зрозумів, що це таке відбувається. Потім я схопив з тумби прилад і подивився на нього. Червоний світлодіод світився безперервно. Стрілка дійшла до самого кінця помаранчевого сектора.

Я клацнув вимикачем. Писк затих, пристрій вимкнувся. Я повернувся до дружини, хотів було вибачитися, але дівчини не було поруч. Натомість я почув приглушений голос Христини з вітальні:

– Тихо Валера, не шуми. Юра вже спить. Знімай взуття та йди навшпиньки.

У спальню крадькома зайшов високий чоловік у чорній балаклаві. Я було підхопився з ліжка, але вже нічого не встиг вдіяти. Чоловік кілька разів вдарив мене по голові монтувалкою. Я захитався, намагаючись захиститися руками, але не втримався на ногах та звалився на підлогу.