Епілог. Під зорями

Минуло кілька місяців.

Академія відновилася після напружених подій, студенти знову бігали коридорами, викладачі — вигадували нові, ще більш неможливі завдання, а в кафе на розі знову пахло гарячим шоколадом і свіжими булочками.

У невеликому куточку саду, що прилягав до Академії, Лін сиділа на лавці, загорнута в легкий плащ. Аркіян , як завжди, висів на поясі й тихенько муркотів рунічними візерунками — тепер його взагалі складно було назвати просто "артефактом". Він став частиною її життя, як і друзі.

До неї підійшов Кораль, тримаючи в руках кошик з фруктами й пляшкою лимонаду.

— Місце зайняте? — спитав він, жартівливо піднявши брову.

— Лише для найбільш впертих, — відповіла Лін, посміхаючись.

Він сів поруч і простягнув їй яблуко. Вони сиділи мовчки, спостерігаючи, як над Академією спалахують зорі.

— Хто б міг подумати, — тихо сказала Лін, притулившись до його плеча, — що весь цей хаос і пригоди приведуть нас сюди?

— Я міг, — відповів Кораль. — Бо з першого дня знав: ти — вибухова сила природи. Якщо десь виникне пригода, ти виявишся в центрі.

— І ти разом зі мною?

— Завжди.

Він обережно взяв її за руку. Його тепло було справжнім, надійним, як обіцянка.

У далині засміялися Ашер і Еліс — здається, вони сперечалися про те, хто переможе у змаганні на швидкість заклять. Фенрік з батьком влаштували імпровізовану дуель просто посеред алеї, викликаючи бурю обурення у старшого професорського складу.

Життя продовжувалося.

І серед усього цього Лін знала: вона більше не самотня.

Її дім тепер тут. І майбутнє — яким би воно не було — вона зустріне не одна.

Над ними мерехтіли зорі.

А під зорями починалася нова казка.

Кінець історії. Але початок їхнього життя.