НЕЗВИЧАЙНА

Того дня переповнена вщент маршрутка нагадувала пекельну душогубку. Видихнувши наскільки це видалось можливим повітря з легень, я протиснулася всередину й, порушуючи всі закони гравітації, зависла між дверима й сходами.

- Скільки можна нас трамбувати, - почувся невдоволений чоловічій голос, який звертався до водія.

- За правилами, кількість пасажирів повинна обмежуватись, а ви напхали нас, як оселедців до банки, - піддакнула йому білявка, яка вскочила переді мною.

- Для нього ми  - лише виручка. Чим більше запакував, тим вагоміше в кишені, - долучилася до розмови жінка у синій куртці, прикрашеній в’язаним шарфом, який від штовханини збився й нагадував зашморг.

Водій уперто мовчав. Зненацька на його боці виступила бабця біля вікна:

- До чого тут водій, шановні? Він же вас не силоміць заштовхував до автобусу. Чекали б собі вільний транспорт.

Хоча в її словах була правда, більшість у маршрутці все одно підтримувала обурене тріо.

- Допоки будуть із нас знущатися, - зарепетував пасажир в окулярах, затиснутий між двома великими замацаними баулами.

Їх хазяїн мав такий самий непринадний вигляд, як і його вбогі пожитки. Здавалося, він дрімає і тримається на ногах виключно завдяки знервованому сусіду. Той час від часу намагався відсторонитися та поправити свої ідеально випрасувані брюки.

- Куди влада дивиться?! - наче щойно прокинувшись, не до речі зойкнув власник сумок і знову закуняв.

Між тим водій міг похвалитись своєю витримкою: схопившись за кермо, він не випустив і пари з вуст. Натомість у відповідь активізувалися його захисники:

- Кому не подобається погано їхати, нехай краще йде пішки.

Здійнявся ґвалт, який ледь не переріс у бійку. Напруження досягло апогею. У ході сварки пасажири забули, що стало її першопричиною, й перейшли на особистості.

На щастя, маршрутка зупинилась, і з другої спроби водій зміг відчинити двері.

Після порції чергових стусанів від тих, хто виходив, мені таки вдалося змінити свою диспозицію на більш зручну.

Хоча простір в автобусі став трохи більш розрядженим, недавній скандал все ще висів у повітрі. Обличчя в пасажирів залишалися серйозними, а деякі з людей виглядали наїжаченими.

Тільки водій, наче все, що тут відбувалось, не про нього, включив голосно радіо. Вивертаючи з другого ряду прямцем перед автомобілем, що рухався поруч, і продовжуючи порушувати правила дорожнього руху, він підкотив до узбіччя, аби взяти на борт жінку з дівчинкою років п’яти.

Зупиняючись у недозволеному місці, лихач загальмував так, що всі, хто стояв, ледве втримались на ногах.

- А казали, що напхані, як оселедці, - жартома вигукнув водій і запустив новачків.

- Нічого собі гуморист, браво підкотив!

- Обережно, не дрова везеш! – одночасно викрикували йому з натовпу присутні.

- Куди влада дивиться?! – знову вигукнув розбурханий власник баулів.

- Доброго дня, – пролунав раптово дитячій голос. У маршрутці одразу стало тихо, як у музеї. - Пробачте, - продовжило янголятко. – Це через мене ми з мамою не встигали на зупинку. А запізнюватися до дитсадка не можна аж ніяк.

У словах малої хоча й не було нічого особливого, втім їх вистачило, щоб остаточно загасити залишки недавнього конфлікту.

- Мабуть вам незручно, – звільнив нарешті свого охайного сусіда з полону сумок пасажир, який до цього весь час мав апатичний вигляд і раз за разом апелював до влади. Просуваючись до виходу, кожен намагався не зашкодити іншим, і навіть водій вимкнув радіо з дратуючим вухо шансоном.

 - То ти поспішаєш у дитячий садок? – Запитала дівчинку бабуся біля вікна. - І що ви там робите?

- Ми вчимося, - з гордістю відповіла дитина. – Читати, писати, рахувати…

- І тобі подобається? – В голосі старої відчувався сумнів.

- Дуже. – Захитала мала головою. - У мене стільки цікавих книжок, тільки часу не завжди вистачає, - пожалілась дівчинка. - Потрібно і хом’ячка доглядати, і до художньої студії ходити, і про рідних не забувати, і до школи готуватись…

Юна пасажирка розсудливо розповідала про свої навчання, захоплення та турботи. На обличчях дорослих від її дотепної оповіді раз у раз розквітали усмішки. Здавалось, у нещодавнє пекло автобусу випадково потрапив свіжий вітерець і загасив полум’я. Голос дівчинки бринів, як струмочок, і наповнював повітря радістю.

          Через декілька зупинок вони з мамою вийшли. Водій на прощання посигналив їм клаксоном.

          - Яка незвичайна дитина, - голосно вимовила її нещодавня співрозмовниця.

          - Хоч би школа не відбила їй бажання вчитися і не завадила мріям, - додав акуратист і подався до виходу.

          - І куди влада дивиться?! - не до теми зітхнув пасажир із баулами та із сумом подивився у вікно…