Історія 1

Незвичайні сусіди

У невеличкому мальовничому містечку, де кожен знає один одного, жила новостворена родина. Подружжя щойно побралося. Закохані винаймали квартиру в центрі селища і ще не  мали дітей. Їхнє життя було дуже спокійним і розміреним. Дружина Інна працювала в музичній школі вчителем вокалу, а чоловік Дмитро був лікарем психіатром. Кожен з них займався улюбленою справою. Дівчина вчила співати маленьких учнів. А хлопець допомагав хворим. У вільний від роботи час вони читали один одному книжки, гуляли біля річки, дивились цікаві фільми. Трішки згодом Інна ощасливила приємною новиною чоловіка.

- У нас буде малятко,- тихим, приємним голосом, сказала жінка. Щастю не було меж ! Чоловік ще більше піклувався про кохану, а думки про власну квартиру не покидали Діму. Продавши нову машину, яку їм подарували на весілля, хлопець відправився на пошуки нового житла. Було прочитано багато оголошень, переглянуто декілька груп у соціальних мережах. Молода пара майже втратила надію на власне житло. То ціна була надто високою, то кімнати в оглянутих оселях були дуже малі.  Аж  раптом, сама на очі потрапила об ̓ ява . Чотирьох кімнатна квартира з прекрасним ремонтом, у тихому, зеленому куточку міста, продавалась майже задаром. Поряд була автобусна зупинка, магазин, дитячий садок і школа, а головне річка.

- Їдемо дивитися ? – Запитав Діма у молодої дружини.

- Звичайно,- з радістю відповіла вона.

За п'ятнадцять хвилин подружжя було уже на місці. Хазяйка квартири, немолода , чорнява жінка, яка постійно чомусь ховала очі, чемно запросила увійти. Це був новий двоповерховий будинок який ховався між кремезних горіхів та стареньких груш.

- Добре що зелено, не буде сонце дошкуляти влітку,- посміхаючись говорив чоловік.

Швидко піднялись на другий поверх, переступили поріг. Здивуванню не було меж! Простора, світла, з великими вікнами і двома  балконами квартира одразу сподобалась молодятам.

- Яка ціна ? –  В один голос, запитали Діма та Інна. Почуте здивувало обох .

- А які тут сусіди ? – Насторожено  перепитав чоловік .

- Дуже хороші, тихі люди,- іронічно посміхаючись говорила господиня.

Молодята підморгували один одному  та подумки розставляли меблі по квартирі.

– Ось тут буде дитяча кімната, - вже майже нова господиня повідомила Дмитра. – Не квапся, ще встигнемо вирішити, дитяча повинна бути самою теплою кімнатою в домі, - радив вагітній турботливий  татусь.

Як на диво, купили квартиру вони дуже швидко. Черги у нотаріуса не було. А всі документи були в порядку. Насторожило тільки те, що попередні господарі придбавши житло, вставили нові вікна, змінили вхідні двері, завезли меблі, і чомусь переночувавши одну тільки ніч, терміново покинули свою оселю. Навіть меблі залишили.

- Яка тепер різниця, - думав хлопець,- не треба зараз про погане думати, у нас все життя попереду. В нас точно буде все не так.

Ціна квартири була дуже низькою, тому вистачило ще й на нові меблі. Нова покупка ще більше зблизила сімейну пару. Вони мов голубки раділи кожному прожитому дню у новенькій квартирі. Приємні турботи тішили вагітну. Вона вибирала шпалери, занавіски на вікна, світильники та посуд, а дбайливий чоловік все робив сам. Він клеїв, мив, прав, готував, бо його любов , з дня на день чекала малюка.

Одного спекотного ранку на світ з'явилась маленька Юля. Вся природа ніби теж розділяла з ними їхнє щастя. Теплий травень по-весняному з квітами зустрічав породіллю і її дитя. Дмитро замовив великий оберемок троянд, купив повітряні кульки  та розмалював увесь асфальт перед пологовим будинком.

-Ура наша донечка їде додому! – Шепотів на вухо коханій Діма, щоб не розбудити маленьке янголя.

А поки закохані тішились дитиною, сусіди вже перемивали кістки «новеньким». Як зазвичай буває у маленьких містечках старі мешканці, двоповерхового будинку, збирали чутки по всіх куточках. Такі солодкі стосунки добре дошкуляли  « доброзичливим » людям.

У під ' їзді Інни і Діми жили лише пенсіонери . Звичайно, часу у них було дуже багато, тож справ теж не менше. Квартира навпроти  новоспечених господарів,  на другому поверсі , давно пустувала. А на першому жили поважні , заслужені вчителі, котрі в подарунок від міського голови отримали житло. Це були очі та вуха цього дому. Повз їхнє пильне око не могла пробігти не те що собака, муха пролетіти, непоміченою, не могла. Все фіксувалося і записувалося у товстелезний зошит. Отож часу на сидіння на лавочці зовсім не було. Робота кипіла на підвіконні біля парадного входу у під’їзд. Хто ? До кого? О котрій годині ? Про це все була готова прозвітувати, вчитель історії, Марія Петрівна. Яка на заслуженому відпочинку, своїми натрудженими руками, вправно вертіла ручкою. Коли вона готувала їжу, прибирала в кімнатах, прала одяг, залишалося для всіх таємницею. Мабуть, цей Шерлок Холмс все робив уночі. Та ця дивна особа, як виявилось, була наймилішою людиною із тих хто жив тут поряд. Згодом ми дізналися, що ще одна сусідка, з першого поверху, мила, привітна, тиха, старенька вчителька початкових класів. Яка жила із своїм чоловіком та молодшою сестрою, була непростою людиною. Навіть недосвідчене око могло одразу узріти невеличке дзеркальце у її вікні. Що воно означало ми дізналися пізніше. Ганна Іванівна, по всьому було зрозуміло, дуже багато знала. Тиха, потайна, неговірка, вона виходила з будинку тільки пізно ввечері,  щоб загнати курей у старенький сарайчик. Та зловити свого друга – чорного кота. Приємний зовнішній вигляд літньої жінки нічим не насторожував. А запах смачної, духмяної випічки та смажених котлет, на сходах під ̓ їзду, мимоволі в голові, робив про неї висновок, як про хорошу господиню та працьовиту жінку. З нею жив дуже цікавий чоловік. Він теж усіх уникав, часто забував вітатися і постійно вночі кудись їхав на велосипеді. А вдень його можна було побачити скрізь у нашому селищі. За день він проїжджав сотні кілометрів.  Його старенький ровер летів так швидко, як надсучасний електромобіль. Тож їхнє подружнє щастя для нас усіх було цілковитою загадкою. Ганна Іванівна -  ніби нічний вурдалак, що боїться сонячного світла. І вже немолодий  « заєць Енерджайзер » , який на своєму велосипеді їхав би, мабуть, і на Місяць, якби йому наказала його друга половина. Про сестру Ганни Іванівни говорити нічого. Ту взагалі ніхто не бачив. Знали тільки що за воду по квитанції з ЖЕКУ вони платили за трьох. І судячи з кількості використаної води. Або не купались, або не прали точно.