Оповідка, в якій Осінь пропонує Цвіньці завітати до лісу

Це був тихий погожий ранок. Уночі йшов дощ, я чула, як він лопотів краплями по листячку моєї любої вишеньки. У повітрі ще снувала нічна прохолода, проте яскраве сонечко обіцяло теплий день.

Я вистрибнула зі свого кубельця і, примруживши оченята, подивилася на сонечко. Воно більше не обпалювало спекою, а дарувало ласкаве тепло. Мені це подобалося, тому я радісно цвенькнула.

- Привіт, Цвінько!

До мене на гілочку, немов руденька білка, зістрибнув Багряник.

- Привіт!

Я була страшенно рада бачити свого товариша.

- У мене для тебе повідомлення.

- Повідомлення? – Я здивовано подивилася на Багряника, про що він?

- Чарівниця Осінь просила передати тобі вітання і запросила тебе відвідати її майстерню.

- Майстерню Осені? – мені стало цікаво. – А яка вона?

- Ти можеш сама все побачити, звісно, якщо приймеш запрошення.

Щоб я та й не прийняла таке запрошення?! Мені ж цікаво! Я ніколи не бачила, яка в Осені майстерня.

- Звичайно, я згодна, Багрянику! Я просто обожнюю дізнаватись про щось нове.

- Гаразд, - мій товариш посміхнувся і раптом підморгнув мені, - можливо, Осінь покаже тобі свої чари.

- Справді?!

- Так. Уявляєш, вона може малювати без пензлика. І як в неї так виходить?

- Ой, як цікаво! Багрянику, а коли можна завітати до чарівниці в гості?

- Та хоч і зараз! – Багряник зіскочив на ніжки і гучно свиснув.

Я мала не впала з гілочки, коли на нас налетів пустотливий вітерець з яскравими плямами від фарби на прозорих крильцях.

- Вітерець?

Я здивовано подивилася на свого недавнього літнього друга. Вітерець, радісно пискнувши, закрутився навколо мене.

- Ви знайомі? – Багряник переводив здивований погляд то на мене, то на Вітерця, що все ж таки втихомирився і принишк серед листя.

- Так, але ж Вітерець – улюбленець Літи. Як так трапилося, що він тут опинився?

- Вітерець на перевихованні. Літа попрохала допомогти їй в цьому.

- Он воно що! – я підстрибнула. – І як, виходить?

- Та якось недуже, - Багряник поправив свого капелюшка. – Вітерець втихомирюється лише, коли поруч Осінь. Він її побоюється.

- Чому?

- Осінь пригрозила відправити його до Зими, якщо не слухатиметься. А Вітерець страшенно лякливий і боїться зимових вітрів. Цвінькр, може, ти мені допоможеш з ним?

- Не знаю…

Я розгублено подивилася на Багряника. Перевиховати Вітерця? Та це просто неможливо! Як я можу його перемінити? Він же перестане бути Вітерцем!

- Я спробую! – Я зазирнула в сонячні очі свого товариша.

- Гаразд, - Багряник посміхнувся і полегшено зітхнув, - а то Вітерець такий пустотливий! Завжди перевертає баночки із фарбою.

- Тепер зрозуміло, чому він став таким яскравим.

Я дзвінко розсміялася, а Вітерець, немов засоромившись, заховався ще глибше у листя.

- Гаразд! – Багряник поправив свою сорочку. – Якось впораємося. Нас чекає Осінь. – Він щось тихенько свиснув, і Вітерець закрутився навколо нього барвистою дзиґою. – Не відставай, Цвінько!

Відставати? Та нізащо! Мені ж цікаво.