Оповідка, в якій Цвінька бавиться з пустотливим Вітерцем

Я не пам’ятаю, на скільки затяглося моє перебування на ромашковому лужку. Можливо, усього на кілька днів, а може, і довше. Мені тут подобалось, і увесь проведений час пройшов як одна мить. Я встигла потоваришувати з Літою. Особливо ми здружилися з Вітерцем. Не було такого дня, щоб ми удвох не пустували. Це веселило Літу і вона завжди була в гарному настрої.

От і цього разу я ще бачила останні ранкові сни, коли мене розбудив Вітерець. Він дмухав на мене, куйовдив мені пір’ячко, шелестів сінцем мого кубелечка. Нарешті я змогла розпрощатися зі своїми снами і подивитися на нього.

Вітерець був схвильованим і не міг всидіти на одному місці.

- Що трапилось?

Я заходилася чистити пір’ячко, але це в мене погано виходило, адже Вітерець постійно дмухав і знову його скуйовджував.

- Я хочу гратися!

- А де Промінчик?

- Літа забрала його з собою у справах, а мені наказала бути з тобою.

- Правда? І що ми будемо робити?

- Гратися! – Вітерець замахав прозорими крильцями і радісно запищав.

- Гаразд, але мені треба підкріпитися. Не знаєш, де можна знайти смачну комашню?

- Знаю! – Вітерець дзиґою закрутився навколо мене. – Треба летіти до річки.

- Гаразд, –  підстрибнула. – Я перша!

Я замахала крильцями і здійнялась у повітря, де мене відразу ж перегнав Вітерець. Я увесь час намагалася його наздогнати, але він завжди мене випереджав. Раптом на мене полетіли бризки води, і я зрозуміла, що ми вже біля річки.

Вітерець старанно дмухав, видуваючи з насиджених місць комашню, але досить швидко йому це заняття набридло і він почав передражнювати жабенят. Він опустився на листочок латаття, склав свої крильця і надувся, старанно намагаючись бути схожим на жабеня. Вітерець був таким кумедним, що я не втрималася і розсміялася, за що відразу ж потрапила під краплини води, здійняті прозорими крильцями.

Доки Вітерець бавився з водою, я заховалася серед густої трави. Поки він буде мене шукати, я поласую ще якоюсь комашкою.

- Цвінько!

Прямо наді мною пролетів Вітерець і відразу ж пірнув у траву десь зовсім поруч. Повз мене пострибав наляканий коник, а слідом за ним і мій скуйовджений друг. Він пролетів повз мене, мало не задівши крилом, але не помітив, захоплений погонею.

Я випурхнула з трави і підставила крильця теплим сонячним промінчикам.

- Попалася!

Вітерець налетів на мене і відразу ж заховався у кущ кульбаби, де його обліпили білі парашутики.

- Ти став такий пухнастий!

- На себе подивись!

Вітерець дмухнув на сусідню кульбабку, і я в одну мить перетворилася на пухнастий біленький клубочок.

- Ей!

Я ледве встигла відлетіти від ще однієї білої голівки кульбабки, і ціла зграйка парашутиків пролетіла повз мене. Вітерець тихесенько засміявся і заходився струшувати з себе білий пух. Він пролетів кілька разів над лужком і знову опустився у траву. Вітерець пустотливо посміхнувся і враз став схожим на кота.

Я завмерла, – не долюблюю я котів, і уважно спостерігала за кожним його рухом. Раптом Вітерець злетів з місця, і я ледве встигла заховатися серед калинових листочків. Тепер можна і перепочити. Звідси вітерець мене не дістане.

Напевне, я трішки задрімала, бо гучний свист змусив мене здригнутися. Я обережно визирнула з під листочка і побачила, як Літа (ну зовсім таки по-хлоп’ячому) свиснула, згукуючи свої вітри.

- Цвінько, – до моєї схованки тихесенько підійшов Промінчик, – а чому ти тут ховаєшся?

- У мене вже немає сил гратися з Вітерцем.

- І давно ти з ним бешкетуєш?

- Із самого ранку.

Промінчик весело розсміявся, напевне, уявив собі, як ми з Вітерцем гралися.

- А чому Літа згукує свої вітри?

- А вона збирається приймати в них екзамен.

- Екзамен? – Я здивовано подивилася на Промінчика. Про що це він?

- Так, на швидкість польоту. І там ще багато усіляких завдань, про які я навіть не здогадуюсь.

- А ти що не допомагаєш Літі?

- У мене інше доручення. Я сьогодні повертаюсь.

- Я теж! Я так сумую за своєю любою старенькою вишенькою.

- Гаразд, тоді полетимо разом. Літа лишила нам один вітерець.

- Промінчику! – Літа помахала рукою привертаючи нашу увагу. – Не підведи мене! До зустрічі, Цвінько!

Ми з Промінчиком дружньо помахали їй у відповідь. Літа гучно свиснула, і вітри полохливою зграйкою здійнялися у повітря, піднімаючи її на своїх прозорих крилах. За якусь мить вони зникли в небесній синяві.