Оповідка, в якій Цвінька бавиться з Промінчиком

Якось так раптово, немов за помахом чарівної палички, весняну прохолоду змінила літня спека. Я навіть незчулася, коли це відбулося. Ви ще пам’ятаєте мене? Так-так, я синичка.

- Цвінько!

Так, звісно, мене звати Цвінька. Зараз я займаюся зовсім незвичною для синички справою. Запитаєте, якою? Я граюся у піжмурки з Промінчиком. Тому я маю дуже тихесенько сидіти у цьому кущі порічок, щоб мене не знайшли.

- Цвінько! Іди до мене! Я знайшов смачнючі зерна!

Ой! Я мало не попалася на цю хитрість. Це ж треба таке? Промінчик добре знає, чим мене виманити зі сховку. До речі, я не представила вам свого товариша. Промінчик – це найкращий помічник Літи. Та ви, мабуть, і самі здогадалися. Так от, не зважаючи на те, що мій друг майже завжди заклопотаний, він знаходить час на пустощі, і мені це подобається. Після того як Той, що живе у вітах відправився разом з Весною на канікули, я засумувала. А зараз мені було так весело!

Тихесенько! Промінчик підійшов зовсім близько. Якщо він мене знайде, я програю йому найсмачніші зерна. О, мабуть, пішов. Зараз я обережну визирну…

- Попалася!

Прямо з ромашок мені назустріч виплигнув хлопчина, схожий на сонячного зайчика. У нього були великі блакитні , немов небо, очі і широка посмішка. Він тримав в руках малесеньке люстерко, з якого і випустив сонячного зайчика, що виманив мене зі схованки.

- Гаразд-гаразд! – Я підняла крильця показуючи, що здаюсь. – Ти знову переміг, Промінчику.

Зрозумійте мене вірно, мені страшенно набридло сидіти у своєму укритті, але ж я не можу сказати про це своєму другові. Він може образитися.

- Щось ти сьогодні піддаєшся мені, Цвінько.

- Що ти, Промінчику! Просто я вже зголодніла.

- Я теж зголоднів, доки тебе шукав.

Промінчик заховав до кишені своє люстерко, і сонячні зайчики враз перестали плигати серед листя.

Раптом Промінчик високо підстрибнув і весело вигукнув:

- Гайда пошукаємо щось смачненьке!

- А як же зернята, які ти виграв?

Схиливши набік голову, я недовірливо спостерігала за Промінчиком. І де він бере скільки енергії? Вже навіть я стомилася, хоча я дуже непосидюча синичка і завжди потрапляю у всілякі історії.

- У мене є краща ідея!

- Яка?

Я відразу ж забула про втому і з цікавістю подивилася на свого товариша.

- Але мені потрібна твоя допомога. Я сам не зможу упіймати сонячні промені.

- Упіймати сонячні промені? Навіщо!

- Це сюрприз. Допоможеш?

- Я навіть не знаю… А ти точно не розповіси мені?

- Точно-точно. – Промінчик впевнено закивав сонячною головою. – Який же тоді це буде сюрприз?

- Твоя правда. – Я зітхнула, ну не вдається мені боротися зі своєю цікавістю. – Гаразд, я тобі допоможу. Що ми будемо робити?

- Я буду ловити сонячні промені, а ти мені допомагатимеш.

- Як?

Я підставила Промінчику своє крило. Не буде ж він бігати! Сонячні промені, напевне, дуже прудкі, як і сонячні зайчики. Я цього не знала. А запитати Промінчика посоромилась. Я буваю інколи дуже сором’язливою.

- Тепер лети вгору до сонечка. – Промінчик зручно вмостився між моїми крильцями. – Я буду ловити сонячні промені.

- Гаразд. – Я змахнула крильцями, навіть не уявляючи, що збирається робити мій друг.

Я піднялася уже досить високо, коли відчула, як Промінчик піднявся і… Я здивовано закліпала очима. Не кожного дня можна побачити такі незвичайні речі. У кожній руці мій друг тримав по одному сонячному промінчику, міцно вхопивши їх за жовтенькі хвостики. Вони були ж такі миготливі, як і сонячні зайчики. Сонячні промінчики здивовано кліпали жовтенькими оченятами, немов не розуміючи, що відбувається.

- А зараз найголовніше! – Звернувся Промінчик. – Цвінько, бачиш он отой кущик суничок, що росте коло доріжки?

- Бачу.

- Тоді давай туди і дуже хутко, доки сонячні промені не отямились!

Я щосили замахала крильцями до маленького кущика. Коли ми опустилися на землю, Промінчик відразу ж зіскочив і випустив промені під кущик суничок. Вони здивовано подивилися один на одного, потім на нас і раптом почали зазирати під кожен листочок. Знаходячи ягідку, сонячні промінчики радісно пищали й обіймали її тоненькими рученятами. Я не могла відірвати від них погляду, проводжаючи кожен рух. Сонячні промені підняли останній листочок і радісно запищали, побачивши зграйку сонячних зайчиків. І коли Промінчик встиг дістати своє люстерко?

- Можете летіти. – Мій друг весело посміхнувся, виманюючи їх з під листочка, і сонячні промені, розкривши прозорі крила, полетіли у блакитне небо. – Спасибі!

Я ж не могла отямитися від здивування. Уявляєте, ще зранку це були зелені ягідки, а зараз вони сяяли червоними бочками.

- Пригощайся, Цвінько. – Промінчик галантно підняв листочок, відкриваючи для мене велику спілу ягоду.