Оповідка, в якій Краплик розповідає про Того, що живе у вітах

Здавалося, Зима боролася до останнього. І хоча Весна вже вступила в свої права, поступово заповнюючи все довкола ще несміливим сонячним теплом, Зима продовжувала сипати снігом. Але він був уже далеко не зимовим і майже відразу танув.

Одного дня я прокинулася від того, що пахло морозом. Так-так, саме морозом. І це тоді, коли вже прийшли теплі весняні дні. Я вилетіла зі свого гніздечка і з подивом помітила, що все знову вкрилося пухким покривалом білого снігу. Ще вчора він майже зник, а сьогодні лежав на кожному, ще до цього чорному клаптику землі. Що ж трапилося? Невже Зима вирішила повернутися?

Я навіть не знала, що мені й думати. І якби не Краплик, я б, напевне, ще й досі так вважала. Я полетіла на пошуки свого маленького друга і віднайшла його під стріхою. Ще був тільки початок дня, а Краплик вже працював. Він збивав бурульки і вони іщ дзвоном падали на землю, розбиваючись на безліч маленьких прозорих кристаликів.

- Краплику! Краплику!

- Що трапилось? – Він мало не впав, підсковзнувшись на одній із бурульок. – Ти чому така схвильована?

- Краплику, що Зима вирішила повернутись? – Злякано запитала я.

- Чому ти так думаєш? – Краплик здивовано на мене подивився.

- Вона ж он які замети понамітала!

- Ну то й що? – Краплик так дзвінко розсміявся, що зірвалася ще одна бурулька.

- Але ж все вкрите снігом. – Мені стало ніяково.

- Яка ж ти дурненька, Цвінько. Зима прощається з нами. Це випав прощальний сніг.

- Прощальний? – Я здивовано озирнулася, ніби вперше побачила щойно виткане біле покривало.

- Так. Він скоро розтане. Ось тільки вийде сонце, і він попливе веселими струмочками у бік лісу, в пошуках великої води.

- А що потім? – Я ніяк не могла прийти до тями від здивування, яке охопило мене.

- Потім. – Краплик знову дзвінко розсміявся. – Потім він перетвориться у невеличку тонесеньку стрічку води та разом із Весною побіжить будити ріку.

- А що далі? – Мені раптом стало так цікаво, що я підлетіла ближче.

- Красуня Весна одягне своє найгарніше вбрання і почне танцювати весняний танок. Вона танцюватиме так гарно, що її танець сподобається водяному царю.

- Водяному царю? – Мені раптом здалося, що Краплик вирішив мене розіграти.

- Так. – Мовив хлопчина, вмощуючись зручніше і звішуючи зі стріхи ноженята в кумедних черевичках. – Він почне гупати своїм посохом по кризі, аби дістатися до Весни.

- І що, він її дістане? – Злякано запитала я.

- Ні. – Краплик похитав головою. – Весна не буде стояти на одному місці. Вона почне весело кружляти і наспівувати весняних пісень. Це завжди дратувало водяного царя. Разом зі своїми підданими він почне ламати кригу. А коли крига дасть тріщину і лід почне скресати – Весна свисне своїм вітрам, і вони підхоплять її на теплі прозорі крила і понесуть слідом за кригою.

- А що тоді?

- Доки вітри будуть гнати крихкі крижинки вниз рікою – Весна дістане свою чарівну мушлю і заграє на ній. А знаєш хто подарував її Весні?

- Ні. А хто?

- Той, що живе у вітах.

- А хто це?

- Вітер-самітник. Він завжди гуляє один.

- Чому?

- Не знаю. – Краплик знизав плечима. – Весна каже, що він романтик. Він полюбляє гуляти серед гілля і співати. Ти коли-небудь чула, як співає вітер?

- Ні. Напевне, він гарний співак.

- Так, чудовий. Коли він починає співати, на Весну нападає велика ностальгія. Вона стає такою замріяною і завжди посміхається. Я думаю, Той, що живе у вітах безмежно закоханий у Весну. Тільки ж ти нікому про це не говори, особливо Тому, що живе у вітах.

- Чому? – Я здивовано подивилася на Краплика.

- Він може образитися. Той, що живе у вітах дуже образливий.

- А я можу з ним познайомитися?

- Звичайно. Він живе он у тому кущі жасмину. – Краплик показав на великий гіллястий кущ біля кринички, з якої тітонька Анна бере воду для квітів. – Ти зможеш познайомитися з ним завтра біля річки.

- Добре. Дякую тобі, Краплику. У мене навіть настрій поліпшився. Я полечу, пошукаю щось смачненьке в годівничці. Тобі щось принести?

- Ні, дякую, я вже поснідав. Там тітонька Анна насипала для тебе соняшникового насіння.

- Ой, яка смакота! Я полетіла. Не сумуй! – Гукнула я до Краплика злітаючи, він, посміхнувшись, помахав рукою мені услід.