Оповідка, в якій Кар приносить термінове повідомлення

Це була ще одна історія нашої дружби з Мерзликом. Ми були знайомі вже майже місяць. І весь цей час Мерзлик був зайнятий заколисування дерев, допомагав тваринам, які потрапляли до пасток, і просто грався зі сніжинками. Він ніколи не сидів на одному місці і завжди знаходив, чим себе зайняти. Але одного разу він став якимось задумливим чи стурбованим. Мерзлик наче хотів щось сказати, але не наважувався. Все з’ясувалося наступного дня, коли до мене на дерево прилетів незнайомий птах.
Я сиділа на одній із гілок своєї старенької вишні і ласувала смачненькою скоринкою житнього хліба, яку для мене залишила малеча, аж раптом на сусідню гілку опустився незнайомець. Він мав розкішне чорне, майже з синім відливом, вбрання і такі ж темні чобітки. Мій гість так пильно на мене подивився, що мені стало ніяково.
- Люба пані, Ви не підкажете, де я можу знайти пані Цвіньку?
Він був такий галантний, що я затамувала подих.
- Мене звати Цвінька. А Ви хто?
- Мене звати Кар. Я – придворний нашої любої матінки Зими. У мене до Вас термінове повідомлення!
- Термінове?
- Так.
Я була здивована. Хто ж міг прислати такого поважного пана до мене, та ще й з терміновим повідомленням?
Я Вас слухаю. – Відповіла я, намагаючись пригадати, чи є в мене знайомі у палаці матінки Зими, але як не намагалася, так і не змогла пригадати.
- Вас, люба пані, запрошують на гостини до Зими.
- Але як же я полечу без свого друга? Він десь подівся, і я не можу його знайти.
- Мерзлик вже чекає на Вас.
- Де?
- У палаці матінки Зими. Мені веліли Вас супроводжувати.
Я не могла збагнути, чому Мерзлик так офіційно мене запрошує? Що відбувається? Можливо, якесь свято? Але ж тоді потрібен подарунок. Кар нічого мені не говорив, але я була ввічливою пташкою і не могла полетіти з порожніми лапками, тому спустилася до своєї годівнички і знайшла найкрасивішу і найрум’янішу скоринку житнього хліба.
- Все, я зібралася. Можемо вирушати.
- Чудово, – мовив Кар, злітаючи, – летіть за мною, люба пані, я буду вказувати Вам дорогу.
- Гаразд.
Коли ми вже вилітали за межі нашого міста, мене таки переборола цікавість, і я наважилася заговорити з Каром, який поважно мовчав.
- Пане Кар, можна Вас запитати?
- Звичайно, люба пані. Я Вас уважно слухаю.
- Скажіть, будь ласка, що відбувається?
- Мене просили залишити все для Вас у секреті. Але Ви така привітна, пані. Гаразд, я Вам розповім. Матінка зима влаштовує бал на честь свого дня народження. Запрошення розсилав її любий син, Мерзлик.
- Та я ж не маю гарного вбрання! Як же я з’явлюся на балу?
- О, не турбуйтеся, люба пані, Ваше вбрання буде одним із найвишуканіших. Усе підготовлено до Вашого візиту.
Оце так несподіванка! Ось чому Мерзлик був такий заклопотаний. Він готувався, розсилав запрошення, допомагав матінці Зимі. Напевне, він допомагав ткати мереживо і прикрашав залу.
Мене запрошено на справжній зимовий бал! Це, напевне, дивне видовище. Скоріше б побачити!