Оповідка, в якій з'являються дядечко Мороз і тітонька Віхола

Мене розбудив якийсь дивний дзвін, наче хтось зачепив маленькі казкові дзвіночки і вони тепер тихенько подзенькували за стінами мого гніздечка. Я добре пам’ятала, що ніяких дзвіночків не було поруч, навіть самих малесеньких. Проте передзвін не стихав, а навпаки, здавалося, що він наближався.
Я не могла більше сидіти і боротися зі своєю цікавістю, тому тихенько визирнула зі свого дупла. Як же я здивувалася, коли зрозуміла, що дивний передзвін – то не казкові дзвіночки, і навіть не трійка, запряжена в сани – вхід до мого кубельця вкрився тоненькою крижаною кіркою. І коли одна зі сніжинок ненароком зачіпала її, вона відгукувалася легким передзвоном. Що ж трапилося?
- Напевне, то прибули дядечко Мороз із тітонькою Віхолою.
Я подивилася на Мерзлика. Він примудрився відповісти на моє питання ще в дрімоті, потираючи кулачками заспані оченята.
- Чому ти так думаєш?
- Вони мали приїхати на гостини. Потрібно піти привітатися.
- Як же ми підемо, коли вхід до мого кубельця вкрився кригою?
- Що ти, Цвінько, вона ж ще прозора. Ми легко можемо її розбити і вийти. Потрібно піти подивитися, чи не позамітало гнізда інших птахів і звірят.
Коли ми вибралися із дупла моєї старенької вишні, я відразу ж відчула, як легенький морозець підщипує мене за лапки. А ще вчора можна було похвалитися на диво теплою зимою. Я оглянулася в пошуках Мерзликових гостей, але нікого не побачила.
- Мерзлику, де ж вони?
- Не знаю. Дядечку Мороз! – Покликав Мерзлик, озираючись навкруги.
- Агов! – Відгукнулося десь у верховітті.
- Я ось!
- Де? Я тебе не бачу, малеча!
- Я тут, дядечку, на вишні!
- А, он де ти забрався!
За якусь хвилину прямо перед нами з’явилося усміхнене обличчя. Дядечко Мороз мав білу пухнасту бороду, в якій ховав свою усмішку. У його блакитних очах блискотіли миготливі іскорки. У своєму білому одязі він був майже непомітний на фоні засніженого саду. Від його подиху сніжинки в якусь мить перетворювали на прозорі крижані кристалики. Мороз протягнув руку в засніженій рукавиці, і Мерзлик забрався на неї.
- А коли ви прибули? – Запитав Мерзлик, зручненько вмощуючись.
- Сьогодні вночі. А де Зима? Чому вона нас не зустрічає?
- Матінка Зима ще вчора поїхала у справах. Сьогодні має повернутися.
- Чудово, бо Віхола на мене сердиться. Он яких заметів понамітала!
- А що трапилось?
- Вона обурилася, що нас ніхто не зустрічає. Ти ж знаєш який у неї неспокійний характер. Ну нічого, вона вже втихомирилася. Пошуміла, покрутила, погуділа – і он, сидить спочиває на гойдалці.
І справді, маленька дитяча гойдалка тихо поскрипувала, наче від вітру. Вона була занесена снігом, і якби дядечко Мороз не сказав, що тітонька Віхола там, то Мерзлик її не помітив би. Вона гойдалась, схиливши голову. Навколо неї в повітрі тихо кружляли сніжинки.
- А можна мені з нею поговорити?
- Думаю, вона буде не проти.
- Чудово. Цвінько, ти зі мною?
- Так. – Я підставила Мерзликові крило, допомагаючи залізти.
Коли ми підлетіли ближче, то тітонька Віхола відвернулась, не бажаючи говорити. Але Мерзлик не розгубився, він зістрибнув із мого крила і полетів прямо на коліна до Віхоли.
- Тітонько, я не міг вас зустріти. Ми вчора присипляли ліс, і я дуже стомився. Ви на мене сердитесь?
- Вже ні, Мерзлику. А чому ти сумний?
- Тітонько, ви позамітали всі будиночки птахів і звіряток. Тепер мені потрібно розгорнути ці замети.
- О, любий Мерзлику, чому ж ти відразу не сказав, що тобі потрібна моя допомога?
- Ви справді мені допоможете?
- Звичайно, адже це з моєї провини в тебе з’явилося скільки нових клопотів. То що, до роботи?
- Так! – Вигукнув Мерзлик, його оченята радісно засяяли.
Віхола теж усміхнулася, і зістрибнувши з гойдалки, закружляла у танку, прихопивши із собою і Мерзлика. Здавалося, що від її сміху вмить стало тепліше.
Тітонька Віхола легеньким вітерцем покрутилася засніженим подвір’ям, розганяючи свої снігові замети, а я з Мерзликом заходилися перевіряти, чи все гаразд із домівками звірят. Ми так дружньо працювали, що не відразу помітили, як почав падати лапатий сніг.
- Це, напевно, матінка Зима повернулась! – Радісно вигукнув Мерзлик. – Нумо її зустрічати!