Розділ 31

Дорел

Я пішов за подругою, але намагався бути непоміченим, аби не провокувати своїм видом Вайлена. Та залишити її саму з ним зараз не міг, занадто добре знаю хлопця. Вахтерша закотила очі, побачивши мене, й заявила щось про те, що варто замислитись про повернення комендантської години хоча б у ці стіни. Я був надто напружений, аби перепрошувати. 

Мара з Вайленом стояли на вулиці за межами гуртожитку. На щастя, вони не помітили мене, і я зупинився в тіні неподалік, намагаючись не порушувати цього. 

— … Розумію, тобі важко, та не роби дурниць. Вона не єдина дівчина у світі, і ти точно знайдеш ту, яку полюбиш і яка полюбить тебе.

— Смішно чути це від тебе, Маро. Від тієї, хто настільки далека від почуттів, наскільки взагалі можливо й від тієї, що покривала їх весь цей час.

На мить запанувала тиша, та потім її розірвав дівочий голос:

— Я знаю, ти зараз до біса злий і тому намагаєшся задіти й мене, але, Вайлене, я хочу, щоб ти знав, я поряд. Ми всі поряд, і ніхто не намагається…

— Неможливо грати одразу за обидві команди.

— Я не граю, — дівчина також починала дратуватись. — Ви обидва мої друзі. 

— І ти вважаєш, це норма?! Думаєш, ми й далі можемо всі прекрасно дружити?!

— Взагалі-то, так. — на його емоції Мара відповіла тотальним холодом. — Вона не кохає тебе. Але кохає його. Як і він її. Якби вона кохала тебе, ти б не зустрічався з нею, бо Дорел також має почуття?!

— Не порівнюй це! Я перший почав зустрічатись з нею, тож…

— Та хоч десятий! В житті це не так працює, Вайлене! Вибач, але не так! Це не математика, не гра в стільці, і ми не в магазині. Будь ласка! — її голос вже переходив на хрип. — Я розумію, що тобі боляче, але ніхто в цьому невинен. Лайно трапляється. Повір, якби вони мали вибір й могли закохуватись за клацанням пальців, Дорел би точно не закохався саме в неї. І думаю, Василина також. Змирися з цим. Дай собі час, але не кидай його. Ви найліпші друзі, які пережили купу лайна, і це ви також переживете.

— Він знищив нашу дружбу, як тільки засунув свій член у неї! Маро, відчепись від мене, доки не зробила гірше!

— Я…

На узбіччі зупинилась машина й Вайлен направився туди. Мара кинулась за ним, та хлопець, сідаючи, відштовхнув її й хлопнув дверцятами. Таксі поїхало, й лише тоді я підійшов до дівчини, поклав руку на її плече й лише зараз помітив, як вона потирає запʼясток. 

— Як ти? 

Дівчина шмигнула носом.

— Нормально. Трохи потягнув мене за руку, але могло бути гірше. Ти ризикував вв'язатись у бійку, виходячи. 

— А ти ризикувала попасти під гарячу руку.

Короткий смішок зірвався з її губ.

— От і чому між найдорожчими мені людьми виходить така фігня.

— О, не знав, що я повернув собі статус найдорожчого, — я намагався пожартувати, помітивши, що Мара на грані сліз. Вона ненавидить плакати й ще більше ненавидить, коли це хтось бачить. 

— Ти повернув цей статус, коли не став говорити про Даміана.

— Ми домовились, що це секрет, тож це секрет, — я знизав плечима. — Але могло бути й гірше, Маро.

Зайшовши у гуртожиток, я взяв її руку у свої, перевіряючи забій — її запʼясток трохи розчервонівся. Мара також дивилась на свою руку, і лише через те, як вона стискала губи, я міг здогадатись, що їй боляче.

— І ні, не уявляю, що могло б бути гірше.

— Наприклад, на місці Василини могла б бути ти.

Дівчина застогнала.

— О, я б вас обох одразу б послала до біса. Хоча ти прекрасно унеможливив таку ситуацію ще тоді на першому курсі, і тепер я нарешті офіційно визнаю — це було прекрасне рішення.

Я хіхікнув. Розмова про ситуацію дворічної давнини давала хоч трохи відвернутися від того, що щойно сталось із Вайленом, і враховуючи, що це вперше Мара назвала Даміана на ім'я, і взагалі дозволила сказати собі понад два слова з приводу того, їй було дійсно кепсько. 

— Що, навіть не дивлячись, що я знаю твій брудний секретик?

— Мій брудний секретик не робить ситуацію з Вайленом і Василиною ще більш ніяковою, — огризнулась Мара, та потім будь-який натяк на веселощі зник з її обличчя. — Ти правда думав, що він міг вдарити мене?

— Вайлен насправді емоційний. І те, що він стримався, аби не вдарити мене, змушує припускати, що емоції можуть виплеснутись у будь-який момент.

— Що ж, сподіваюсь, вони виплеснуться у ліжку тієї “зайченятки”, — пробурмотіла дівчина.  

— Шановні, — нас перервав розлючений голос вахтерки. — Та майте ж ви совість, нарешті!

Ми перепросили й обоє швиденько поплелися до своїх кімнат. 

Від Василини було кілька повідомлень. Я прогортав їх усі, та надрукував швидку відповідь.

Я: “Я сказав Вайлену.”

Я: “Вибач. За те, що було у клубі”

Я: “Не хочу бачити, як хтось заграє до тебе, і не хочу, аби ти бачила подібне до Кетеліни й Мари сьогодні. Стомився приховувати все, хочу, щоб саме ти сиділа в мене на колінах, і це нормально сприймалось”