Розділ 28

Дорел

Мені було дуже весело. Зазвичай Мара не давала приводу підколювати її, та при цьому не цуралась коментувати особисте життя всіх навколо. Особливо своїх друзів. Коли дівчина напала на мене, я вже впізнав сидячий за кілька столиків від нас брудний секретик своєї подруги. І вирішив, що можу вбити двох зайців одним махом — прикрити себе від детективних навичок Мари й дати їй відчути на собі, як це, коли у твоє життя пхають носа інші люди. Звісно, я навіть не думав про те, аби розповісти про все іншим. Секретики на те й секретики, і Марин був зі мною ще від осені першого курсу. Та побачивши, в якому стані подруга повернулась до столика, я навіть трохи здивувався. 

Ми разом спустились з тераси й вона потягнула мене до коридору. Тільки-но зупинившись у місці без свідків, дівчина різко повернулась до мене і, клянуся, я на секунду подумав, що вона зараз вдарить мене.

— Якого біса, Дореле?! Ти весь цей час бачив його?!

Вона нервувала. Через хлопця, який вже деякий час сидів за кілька столиків від нас. Це було вперше, коли в Мари зʼявились емоції.

— Помітив хвилин двадцять тому.

— Чому ти мовчав?! — цей гнів трохи веселив мене, лише тому, що я знав, у чому справа. Чортенята в сірих очах подруги готові були вбивати, та це було надто потішно, аби зберігати серйозний вигляд. Мара таки вдарила мене у плече, коли я розсміявся.

— Якого біса, Дореле?! Ти знущаєшся з мене?!

— Ні. Я нікому нічого не кажу. Як завжди, Маро. Я обіцяв мовчати. Але визнаю, бачити, як ти червонієш через пана Ідеальна-Ідея, весело. Здається, твій план на якомусь етапі зламався.

— Ти маєш на увазі ту його частину, в якій цей хлопець має знаходитись десь закордоном, а не сидіти за пару столиків від мене?! Так, ти правий, це пішло трохи не за планом!

— Що він сказав тобі? — спитав я у спробі стримати сміх. Мара-панікерка це зовсім не та Мара, котру я знав. 

Дівчина відсторонилась, опускаючи руки. Зробила кілька глибоких вдихів, та за кілька митей сказала вже спокійніше:

— Сказав, що радий бачити мене.

— Я не здивований.

— Я здивована, — вона кинула на мене нищівний погляд. Мара все ще нервувала, та змогла взяти себе у руки. Щоки її знов трохи зблідли, але клянуся, зараз дівчина була здатна вбивати поглядом не гірше за Супермена. Мара окинула мене поглядом з ніг до голови й сказала: — Ну, зізнавайся. Ти мені винен за цю травму, тож кажи, що за секрет із дівчиною.

— Ей, чому це я винен? 

Мара закотила очі:

— Бо замість того, щоб любʼязно сказати мені, що мій нічний жах сидить прям за мною, ти використав мене, аби відвести увагу.

Тепер настала моя черга опускати руки. Це вже геть не було смішно, і, хоч на початку я був впевнений, що хочу сказати про все спершу Вайлену, зараз засумнівався. Мара довірила мені свій, мабуть, єдиний секрет. Хоча можливо, вона б і не стала, якби я не був присутній у тій ситуації кілька років тому від початку. І вже точно вона не розпалить скандал за участі Вайлена.

— Василина. — Нарешті відповів я.

Мара — призерка з закочування очей. 

— Та Господи, — застогнала дівчина, підвівши погляд до стелі. — Що ж вам так медом помазано… Як… Ні, я навіть не хочу знати, як це сталося. Давно?

Я замислився. 

— Приблизно місяць.

На моє здивування, Мара видихнула з полегшенням.

— Добре, що не більше. Вайлен…

— Я планую розповісти йому після його виступу на вечірці у клубі.

Мара стиснула губи, та після, нарешті опустивши погляд на мене, сказала:

— Може, воно того й не варте. Місяць-два, й можливо, все це пройде і…

— Я хочу, щоб все було чесно. Єдина причина, чому я мовчу зараз — він все ще не відпустив її, і в нього на носі виступ, котрий має допомогти йому закріпитись тут у музиці. Я не хочу псувати це.

Мара зарюмсала, пальцями вчепившись у скроні.

— Все, досить. Ще слово, і моя голова не витримає. Забагато… Забагато дивного сьогодні тут коїться. Здається, Себастьян подав дурний приклад, коли почав зустрічатись з Еллі.

Я засміявся, крокуючи за подругою з коридору.

— Якщо вже рахувати так, то першою сумнівні рішення почала приймати ти.

— По-перше, то не було сумнівне рішення: все було прораховано. По-друге, про це ніхто окрім тебе не знає. А отже, це не рахується.

— Ну так, ти просто забула взяти з нього підписку про неповернення до країни, — пирхнув я. — І, так, Маро, ти нічого не скажеш?

На мить дівчина зупинилась на сходах і повернулась до мене.

— Я що, схожа на божевільну? Я не ризикну говорити з ним на цю тему. І тобі не рекомендую.

— Дякую. І ще одне. Вибач, що я сміявся. Не подумав, що ти насправді переживаєш через Да…

— Мовчи. Я не переживаю через нього. Ти прекрасно знаєш мою позицію. Вся ця фігня… Тільки ускладнює життя. Подивись на себе. Себастьяна, Еллі. Мої батьки… Всі ці “почуття” така фігня.