Розділ 27

Василина

Я не стала телефонувати Вайленові. Натомість написала смс-ку з першим-ліпшим виправданням, яке спало на думку:

“Вибач, не можу говорити. Мама приїхала у гості й ми разом в готелі.”

Не довго думаючи, також написала у спільний чат:

“Вибачте, та я зараз із мамою. Підтримую пʼятницю, або будь-який інший день, окрім цих вихідних”

Аби не викликали додаткової уваги, коли ми повернулись до Скофʼї, Дорел висадив мене неподалік студмістечка, а сам поїхав до офісу — роботи в нього вистачало, й було б непогано, аби у гуртожитку ми зʼявились у різний час. Як виявилось, недаремно, бо щойно піднявшись на свій поверх, я побачила Вайлена й Мару. Ми привітались, в мене спитали, як пройшла зустріч із мамою, та я лише сказала, що все було супер і, перепросивши, пішла до кімнати. Після тієї розмови в аквапарку із Марою, ми почали спілкуватись ліпше. Вітались, коли бачили одна одну, й могли навіть обмінятись кількома фразами. Та з Вайленом я не дуже хотіла лишатись на самоті. Насправді після попередження Мари хвилювалась, аби хлопець не запросив мене на прогулянку. 

Наступного тижня ми з Дорелом бачились трошки менше — він мав довести до ладу проєкт перед тестовим запуском, а я присвятила цей час підготовці до модульного тижня. Цього семестру у розкладі були цікавіші предмети, і я насолоджувалась більшістю домашок. Моя одногрупниця, Бьянка, все ще була трохи засмучена тим, що кілька тижнів тому Вайлен запросив її на каву, та після скасування зустрічі більше й не виходив на звʼязок. Я іноді бачила, як одногрупниця гортає його інстаграм, та могла лише поспівчувати дівчині. Впевнена, насправді їй подобається скоріше статус мого колишнього, а не він сам. 

У пʼятницю ввечері ми нарешті зустрілись з усіма нашими друзями. Минулого семестру я була частиною цієї компанії, та зараз почувала себе дещо… Зайвою. Опинилась тут випадково, коли Еллі й Дорел зустріли мене в аквапарку, і лише тому, що Себастьян озвучив свою пропозицію зібратись на новосілля при мені, мене також було додано до спільного чату. Саме так я себе почувала — опинилась тут через випадковість. Хоча ніхто насправді не змушував мене так почуватись. Зайнявши столик на шикарній терасі з купою зелені й гарними оригінальними лампочками навколо, ми першочергово привітали Себастьяна й Еллі з новим бойлером — вони вбили кілька днів на майстра, аби той відремонтував старий, та в результаті все одно довелося купляти новий. 

— Я думав, твоя сімʼя вам ледь не нову хату купила, — сказав Вайлен, відпиваючи свій коктейль, який щойно принесли. 

Еллі кинула на хлопця незрозумілий погляд, та Себастьян усміхнувся й хутко відповів:

— Моя сімʼя не причетна до нашого переїзду.

— Шкода, я думав, аристократи…

Хлопці вибухнули сміхом, не даючи Вайленові договорити, та хлопець й сам розсміявся. Мара закотила очі.

— Ти забув, який рік на дворі? Які аристократи?

Еллі закусила губу та Себастьян обійняв її й притиснув до себе, цілуючи у скроню. Здається, між ними зараз відбувалась якась інша розмова, яку ніхто окрім них не міг зрозуміти й почути. Мені стало трошки ніяково — здається, Вайлен зачепив небажану для Себастьяна й Еллі тему.  

Дивно, та саме Мара зорієнтувалась швидше за всіх, уводячи тему в більш безпечне річище. 

— Якщо мова вже зайшла про стосунки, думаю, дехто приховує більше цікаву подію, — вона хитро посміхнулась, та погляд її зупинився на Дорелі. — Впевнена, цей дехто знайшов собі дівчину, але й досі мовчить.

Ні, зовсім не безпечна тема. Я прочистила горло, старанно дивлячись саме на Мару й боячись уявити, що вона знає. Та Дорел поряд із нею, здається, веселився. Не можу сказати напевно, бо боялась, що якщо тільки гляну на нього, наші погляди видадуть все про нас. 

— З чого це ти взяла? — спитав Дорел. Я не помилялась — він дійсно веселився. 

— Подивись на себе, ти багато часу пропадаєш й зовсім перестав фліртувати з іншими дівчатами. 

Себастьян тепло розсміявся, явно відчувши полегшення, коли він і його дівчина перестали бути центром уваги. Та й може, він був щиро радий за Дорела, адже сам, почавши зустрічатись з Еллі, не відлипав від неї.

— Чуваче, і ти не сказав мені? Я розумію, Марі й Себастьяну, але я… — Вайлен схрестив руки, кидаючи на мого таємного хлопця ображений погляд.

Я відчула, як мої долоні пітніють. Прибрала їх під стіл, намагаючись виглядати невимушено. Мара просто намагалась врятувати ситуацію, а Дорел прекрасно відбивався, тож головне не думати зайвого і не виказати того, що мене хоч якось нервує “його дівчина”. 

Дорел схилив голову набік, деякий час оцінюючи свою подругу, та потім неочікувано перейшов у напад:

— Маро, скажи, а чи не тому ти так звертаєш увагу на моє особисте життя, бо в тебе немає твого? Ми можемо обговорити це, не завжди ж має йтися про мене.

Мара прижмурилася, втупившись у хлопця. 

— Нічого обговорювати.

Краєм ока я помітила, як Дорел посміхається ширше. 

— Хіба? Бо мені здається, я знаю декого, за ким ти могла засумувати.

— Якого дива, Дореле? — іноді ця дівчина могла перемикатись з тією ж швидкістю, з якої сирени у фільмах перемикаються з чарівних красунь на підводних монстрів. Зараз я бачила саме це. Мара не стала дочікуватись відповіді хлопця, натомість сказала, що вимагає більше коктейлів, та пішла до бару.