Василина
Дорел любʼязно поділився своєю футболкою, яку я б могла використати замість піжами. Коли вийшла з душу, хлопець вже чекав на мене на самоті. Тільки зараз звернула увагу на час — вже за одинадцяту. Ми піднялись до спальні хлопця. Простору кімнату трохи освітлювала нічна лампочка біля великого ліжка. Широка поличка поряд з ним одразу пригорнула мою увагу. Перед книжками на полиці стояли декілька фігурок — металевий байк розміром з мою долоню, червона ретро машинка й гіпогриф із Гаррі Поттера. Я посміхнулась, проводячи пальцем по фігурці.
— Вау, я очікувала купу постерів із мотоциклами, та гіпогриф — це неочікувано.
— Ну, мотоцикла Геґріда я не знайшов, тож довелось придбати гіпогрифа, — хлопець хмикнув. — Обожнював Поттера, особливо третю частину, — він зупинився за мною, кладучи руку на мою талію. — А постери не люблю.
Я повернулась до Дорела, та забула, що хотіла сказати, зустрівши його погляд.
— Так що ти там казала батькові про мої очі? — йому точно подобалось дивитись, як я червонію.
— Здається, ти все почув, — прошепотіла у відповідь.
Його долонь ніжно торкнулась моєї щоки, провела знизу вверх та, перехопивши локон волосся, заправила його за вушко. Я ледь не зомліла, бажаючи, щоб це не кінчалось.
— Здається, сьогодні я найщасливіша людина у світі, — промовив хлопець так само тихо. Я скоротила відстань між нами, ніжно цілуючи Дорела в губи. Сьогоднішній день був неймовірний, це правда, та він ще не скінчився. Цілуючи у відповідь, Дорел підхопив мене під сідниці та переніс до ліжка. Відірвавшись від моїх губ, хлопець подивився з такою ніжністю, з якою на мене ніхто ще ніколи не дивився. Я повільно опустилась на лікті, не зводячи з нього погляду. Облизнула губи, та Дорел посміхнувся, нависаючи наді мною так, що між нашими губами залишалось лише кілька сантиметрів. Я відчувала його дихання й легкий запах сандалу, що завжди супроводжував хлопця. Його пальці торкнулись мого підборіддя — Дорел швидко збагнув, які дотики найбільше зводили мене з розуму.
— А я обожнюю твої очі, такі сині, як вечірнє небо.
Його пальці зарились у моє волосся, та я заплющила очі, насолоджуючись кожним дотиком.
— І тобі неймовірно личить моя футболка, — додав Дорел, мліючи від моїх дотиків до його оголених грудей, що повільно опускались до пояса.
Я не замислювалась про те, що цю ніч ми вперше проведемо разом аж доти, доки ми не залишились наодинці, та зараз не нервувала через це. Трохи захвилювалась, коли, розірвавши черговий поцілунок, Дорел зняв з мене футболку. Я дала хлопцеві лише коротку мить окинути мене поглядом, та після знов торкнулась його губ, спускаючи з нього штани. Цього разу все було зовсім по іншому, не так, як тоді у підсобці кафе. Ніжні, ледь помітні, та від того не менш збудливі доторки до шиї, ключиці, грудей зривали тихі стогони з наших губ. Легкі поцілунки чергувались із більш вимогливими, та я відчувала, що саме я задаю темп. Дорел був обережний, дозволяв мені контролювати ситуацію, та коли його рука зупинилась на внутрішній стороні мого стегна, я розірвала поцілунок, тихо говорячи:
— Мушу дещо сказати тобі.
— Так? — він миттєво зупинився, підіймаючи погляд на мене. В ледь помітному світлі я бачила, як потемніли його очі.
Закусивши губу, швидко випалила:
— Для мене це буде вперше.
Якусь мить Дорел дивився на мене, та потім кивнув, притискаючись губами до моєї щоки. Він усіяв поцілунками все моє обличчя, та, зупинившись біля кутика губ, тихо запитав:
— Дозволиш мені?
Я кивнула.
І тоді це сталося.
Дорел
Прокидатись зранку з Василиною під боком було прекрасно. Дівчина притискалась до мене, обіймаючи уві сні, і я сонно водив пальцем по її плечу, радіючи, що найсміливіші мої бажання стали реальністю. Така мила, така ніжна. Я все ще був вражений вчорашнім зізнанням дівчини. Ми з Вайленом не хизувались успіхами в особистому житті, та я був впевнений, що вони спали, аж доки вчора не переконався у зворотному. Втім, це не мало жодного значення відтоді, як ми вирішили зустрічатися. Та це був той маленький факт, котрий змушував мене сильніше непокоїтись за друга. Так, Василина безумовно вдарила його самооцінку, розірвавши стосунки, та вони лише цілувались, тож чому він так вчепився за неї?
Я не переймався цим питанням. Натомість поки ми ще залишались у Дразі, запропонував дівчині дещо особливе. Драз, на відміну від Скофʼї, був гірським містом. Ліпше було не гуляти десь тут, бо Вайленові батьки знайомі із дівчиною і могли б її упізнати, та цього й не було в планах. Ми виїхали на околиці міста, туди, де поряд із невеликою спорудою зі спорядженням стояла купа квадроциклів. Я відчув, як Василина стиснула мою толстовку сильніше. Усміхнувся, кидаючи на неї погляд.
— Їздила колись у гори?
Питати було не обовʼязково — я бачив, наскільки дівчина здивувалася. На вулицю вийшов мій давній знайомий. Ми привітались, пройшли за ним, взяли речі для поїздок і пішли до квадроцикла.
— Ух ти, ми будемо самі, без інструктора? — поцікавилась Василина, побачивши, що хлопець не пішов за нами, просто віддав мені ключ.
#3325 в Любовні романи
#1549 в Сучасний любовний роман
#367 в Молодіжна проза
Відредаговано: 19.11.2023