Розділ 24

Дорел

Побачивши, як Василину притискає до себе якийсь інший хлопець, я одразу попрямував до них. Бачив, як вона почала панікувати, і її паніка не зменшилась навіть коли ми залишились удвох. Я почував себе винним за це, бо ще кілька тижнів тому все у нашому спілкуванні було прекрасно. І коли вона шарілась, це було приємно, та зараз дівчина ніби… Сторонилась мене? Намагаючись врятувати стосунки з другом, я зіпсував їх з нею. 

Навіть у цільному купальнику Василина виглядала дуже гаряче, та я намагався не думати саме про це. Хоч іноді дівчата й маячили прямо перед нами, і не звертати уваги на дівчину, котра все ще дуже подобалась мені й котру я не бачив кілька тижнів, було важко. 

Сідаючи у таксі, Мара попросила “велику спортивну дупу” Вайлена сісти наперед, а ми втрьох сіли назад. Пишаюсь тим, як подруга майстерно зберігала відстань між моїм другом і Василиною.

Наступного дня після пар я пішов до офісу. Останнім часом так проходили всі мої дні, як би Вайлен не ображався — бо я пропустив всі вересневі вечірки. Минулого тижня намагався працювати у кімнаті, та друг весь час проводив за підготовкою до своїх виступів, тож цього тижня вирішив продовжувати роботу в офісі. Колега була у відпустці, і мені було навіть трохи сумно, за те нарешті зміг виконати задачу, над якою бився останні кілька днів. 

Я й не помітив, скільки часу минуло, доки клята кнопка на сайті нарешті запрацювала, та коли вийшов з офісної будівлі, на годиннику вже була половина девʼятої. Зупинився біля кіоску, аби взяти каву та хот-дог, бо знав, що в гуртожитку на мене чекають лише кілька фруктів. Та, дістаючи з гаманця гроші, помітив знайому фігурку, що вийшла з магазину і попрямувала у темряву. Перепросив та, повернувши гаманець до кишені, побіг за нею.

— Ей, привіт.

Василина здригнулась, та, побачивши мене, розслабилась.

— Привіт, — вона трохи зніяковіла, уповільнюючи крок.

— Не страшно самій на вулиці? — я посміхнувся, спостерігаючи за тим, як вона кусає губу.

— Трошки загубилася в часі, коли відвідувала басейн.

— Можна тебе провести?

Дівчина подивилась на мене, і, мабуть, вперше я не зміг зчитати її погляд.

— Я не дуже хочу їхати на мотоциклі.

— Можемо прогулятись пішки. 

— Добре, — Василина посміхнулась, та я помітив, як вона занервувала. Я розпитував дівчину про навчання й басейн, про нову сусідку по кімнаті. Розуміючи, що до гуртожитку пішки йти понад годину, ми зупинились біля кіоску, купили гарячі напої й кілька смаколиків. Дівчина була вдягнена в тоненьку кофтину, і я помітив, як вона стискала блідими руками теплий стаканчик. Зняв із себе шкірянку й накинув на неї. Вона зашарілась, відкрила рота, та, не сказавши ні слова, посміхнулась й промовчала. На якусь мить мої руки затримались на її плечах. 

— Що? 

— Нічого, дякую, — натомість відповіла вона, закутуючись в мою куртку щільніше. Обожнюю, як ця дівчина виглядає у моїх речах. 

— Мені тепер цікаво, — я усміхнувся.

— Це був би недоречний жарт, тож ні, — Василина хитнула головою, простягаючи мені назад мій стаканчик. 

Ми звернули з дороги до гойдалок на мінімайданчику, аби перекусити. Дівчина зізналась, що останній раз їла ще по обіді, але коли я пожурив її, Василина знайшлась із відповіддю дуже швидко:

— Не тобі робити ці зауваження, пане Я-б-зараз-зʼїв-що-завгодно. 

Поки вона промовляла це, частинка її печива відвалилась, і дівчина застогнала, та я розсміявся. Вона подивилась на мене з усією строгістю, та потім і сама розсміялась. 

— Я сумував за цим, — зізнався в якийсь момент, дивлячись на неї. Посмішка зійшла з її губ, та Василина, відвернувшись, поправила на собі мою куртку.

— Не треба говорити цього, будь ласка.

— Чому?

Вона закусила губу. Я бачив, як підіймаються її груди, коли дівчина робила глибокий здих. Повільно повернувшись до мене, Василина сказала те, чого я, мабуть, не очікував почути від неї ніколи.

— Бо для мене це значить трохи більше, і мені б не хотілося про це думати, — почув її тихий голос. 

Я піднявся з гойдалки та підійшов до дівчини. Сів навпочіпки перед нею, поклавши руки з обох сторін від її колінок. 

— Василино.

Вона відклала своє печиво, зустрічаючись поглядом зі мною. 

Не знаю, що мене підштовхнуло до цього вчинку. Те, наскільки мені не вистачало її посмішки, її голосу чи повідомлення, її самої поряд. Те, наскільки з розуму сходив, згадуючи, як дівчина в один момент закрилась від мене тоді й ще гірше — бачив, наскільки їй було погано й  розумів, що винен у цьому лише я. Те, яка вона вчора була із нами. Ввічлива та трохи відсторонена з Вайленом, зі мною, дружня із Марою й весела з Еллі й Себастьяном. Те, як трималась, коли невідомий хлопець намагався познайомитись із нею й ті почуття, котрі відчув я, побачивши її з іншим. Нездорова поведінка Вайлена щодо дівчини й підтримка Мари. Подруга приймала Еллі, та з Василиною її стосунки вийшли на зовсім інший рівень. Можливо, я знаю про Мару трохи більше за Вайлена й Себастьяна, і те, що дівчина непомітно захищала Василину, багато значило й для мене.