Розділ 23

Василина

— Ей, дівчинко! 

Я запанікувала, побачивши широку усмішку незнайомця. Він стояв у компанії ще двох своїх друзів і всі троє спостерігали за мною. Вони ходили навколо доріжки, де я плавала, вже понад десять хвилин. Улюлюкали, стріляли поглядами й неймовірно дратували цим. Я не сумнівалась, що це “ей” було направлено до мене. Пірнула у воду, перепливаючи на іншу доріжку, далі від них. Цього лише не вистачало. Намагалась не звертати на них уваги, хоча й трохи нервувалась, та концентрувалась на плаванні. Навіть не дивилась у той бік, де стояли хлопці, аби не привертати уваги, якщо вони й досі там і спостерігали. Пропливши ще кілька кіл, перевірила годинник — на сьогодні запланована норма виконана. Знов поміняла доріжку, та, випірнувши з басейну на край бортика, зняла шапочку. Піднялась, та, повернувшись, зойкнула, наткнувшись на чийсь широкий торс.

— Привіт, сонечко. Познайомимося?

Це був той самий хлопчина. Я зробила крок назад, намагаючись відійти від нього, та ледь не впала у басейн. Проте він схопив мене за руку й притиснув до себе, не даючи впасти.

— Ні, дякую, – розгублено відповіла, намагаючись вибратись з його обіймів. Як я в них опинилась, навіть не зрозуміла, та почала панікувати. — Відпусти. 

— Назви своє імʼя, — він усміхнувся. Мабуть, я мала б зачаруватись цією нахабною усмішкою, та натомість лише злякалась. 

— Відпусти, — повторила, намагаючись вихватити свою руку з його хватки. 

— Як тебе… 

— Вона сказала, відпусти. Тобі повторити? — перебив їх знайомий голос. Я повернула голову вбік, зустрічаючись поглядами з темними очима. Цього тільки не вистачало.

— Ей, вибач, чуваче, — незнайомець миттєво відсахнувся від мене ніби від вогню. — Тримай свою дівчинку при собі, як не хочеш, щоб її увели. 

— Дякую, буду, — сказав Дорел трохи грубіше. Поклавши руку мені на поперек, хлопець повів мене від басейну й того незнайомця. Тепло його дотику змушувало нервувати. Лише зараз я подивилась на Дорела. Це було вперше, коли побачила хлопця без сорочки. Не дивлячись на худорляву статуру, він виглядав дуже… спортивним. Широкі плечі й прес, що не поступався тому, до якого мене щойно притискав якийсь дивак. Я одразу відвела погляд. Не вистачало тільки відмічати ще щось, що мені у ньому подобалось. 

— Як ти? — спитав Дорел, та не встигла відповісти, як на мене вже накинулась світловолоса дівчинка в синьому купальнику. 

— Василинко, привіт! 

Дорелова рука одразу пропала з мого тіла. Я обійняла Еллі у відповідь, широко посміхаючись. Ми ще не бачились від початку семестру — дівчина разом із Себастьяном їздили разом до Італії. Я й забула про те, що дівчина писала, що повертається до Скофʼї цього тижня. 

— Приєднаєшся до нас? — запитала Еллі, і я невпевнено знизала плечима. — Давай, ми тут вже годину, ходім! Впевнена, Вайлен не буде проти.

Вайлен може і не буде — він досі мені пише. Та я не була впевнена, що хочу провести час в їхній компанії. Як би я за ними не сумувала, та Дорел і Вайлен… Утім, я надто довго мовчала. Еллі й Дорел привели мене до решти компанії. Себастьян обійняв мене, та Мара й Вайлен лише помахали рукою, даруючи посмішки.  

Важко було визнати це, та я дійсно сумувала за ними. За жартами Себастьяна, позитивом Еллі. Навіть за Марою та її вічним роздратуванням. Мені їх не вистачало. Я намагалась не думати про те, що найбільше не вистачало саме Дорела і спілкування з ним. З Вайленом мені було трошки ніяково, та хлопець, здається, був радий мене бачити. Я тактовно удавала, наче не помічаю його поглядів. Ми перепробували ледь не всі безпечні гірки. Еллі зі своїм хлопцем пішли кататись на більш екстремальних, та коли Вайлен звернувся до мене із пропозицією приєднатись до них, сталось дещо неочікуване — Мара взяла мене за руку, звертаючись до нього:

— Е, ні, вибач, але вона мені потрібна. Ви йдіть собі катайтесь туди, а ми повернемось до тих, де серце з грудей не вистрибує.

Вайлен був розчарований, та вони з Дорелом все ж залишили нас. 

— Це було неочікувано, — визнала я, кидаючи короткий погляд на Мару. Дівчина відпустила мене, як тільки мій колишній хлопець здався. Ми підіймались на шостий поверх з подвійним кругом, аби спуститись разом.

Мара знизала плечима.

— Вирішила врятувати тебе, бо Вайлен… Ну, він трошки помішався на тобі.

— Що? — я зупинилась. — Що ти маєш на увазі?

Дівчина також зупинилась на сходинці вище й повернулась до мене. Вона була трохи розгублена, і клянусь, це був перший раз, коли я побачила Мару такою.

— Не впевнена, що це коректно говорити, але… Думаю, він все ще переживає ваш розрив, і ти йому дуже подобаєшся, тож я вирішила, що буде ліпше не залишати вас наодинці. Якщо ти не проти, звісно.

— Дякую тобі, — розгублено відповіла, все ще переварюючи інформацію. Я здогадувалась, що Вайлен все ще має певні почуття, та це було через Дорела і його слова тоді у парку біля ставка. Бо сам колишній просто іноді писав мені та фліртував з моєю одногрупницею в мене на очах. Не розумію, чому Мара вирішила виявити солідарність до мене, та була їй вдячна за це. 

Після гірки ми зайняли джакузі, і вже за кілька хвилин до нас приєднались інші.