Розділ 22

Дорел

Не впевнений, що вчинив правильно тоді з Василиною. Як би вона не намагалась удавати ніби розмова її не зачепила, та все було видно. Мені дуже хотілось притиснути її до себе й забрати всі свої слова назад, почати цю розмову інакше, та я розумів — щойно повернусь до кімнати, де Вайлен страждає за нею, і я пошкодую. 

Вона перестала писати мені. Це справедливо, але чому тоді почувався так жахливо? Кілька раз на день несвідомо відкривав переписку з дівчиною, і засмучувався, бачачи, як щоденні розмови перетворились на мовчання. Я й не помітив, як це сталось, та дівчина стала найважливішою людиною в моєму житті. Єдиною, з ким мені хотілося ділитись своїм життям. Намагався не шукати її поглядом в університеті та гуртожитку. Було дивно поводитись так, бо саме я відштовхнув дівчину від себе, побачивши страждання Вайлена по ній. Що ж, тепер нас таких троє.

— Я йду на побачення! — мій друг ввалився у кімнату із широкою посмішкою, а за ним до кімнати зайшла Мара. 

Я відірвався від роботи, що вже тиждень продовжував робити навіть поза межами кабінету.

— З ким? — спитав здивовано, навіть не допускаючи думки про те, що це може бути Василина. Прекрасно памʼятаю її засмучене обличчя.

— З Бьянкою.

— Хто це? — спитала Мара, хапаючи яблуко з мого стола й сідаючи поряд.

— Одногрупниця Василини. 

— А Василина? — я підняв погляд на нього, щиро не розуміючи, що коїться. Мара поряд зі мною подавилась яблуком.

— Якщо ти зараз скажеш якусь фігню, Вайлене, клянусь, я кину в тебе цим яблуком, — попередила подруга, не відводячи від нього погляд.

Вайлен сів навпроти з нас з усмішкою на обличчі. 

— Ми познайомились із нею, коли я підійшов привітатись з Васею. Ви б бачили, як вона подивилась на мене, варто було тільки звернути трохи уваги на Бья… — друг не договорив, як яблуко поцілило йому прямо в плече. — Ей!

— Ти придурок, Вайлене. Я не жартую. — Заявила Мара. — Це не круто. Якщо ти думаєш таким чином змусити її ревнувати, ти якийсь…

— Припини це, — сказав він. Усмішка пропала з обличчя і Вайлен перекинув нещасне яблуко назад у Мару, та я перехопив фрукт і викинув до смітника.

— Ти фанатичний, Вайлене, — продовжувала дівчина, підсовуючись ближче до мене, ніби підсвідомо шукаючи захисту. — Вона тебе відшила, і здається, ти просто не можеш з цим змиритись.

Хлопець підійшов ближче і я піднявся, кладучи поспіхом руку на його плече. Друг подивився на мене, роблячи глибокий здих. 

— Це не так, — сказав він спокійно.

— Але це дійсно маячня — кликати її одногрупницю, аби вона приревнувала, — відповів я, занепокоєно дивлячись на Вайлена. — Ти в порядку?

Хлопець здавлено кивнув, знов повертаючись до свого місця.

— Не зовсім та реакція, на яку я чекав від вас, але нехай. Я, власне, хотів запропонувати вам піти покупатись.

— Сьогодні в мене немає настрою, — відповіла Мара, і я був впевнений, що цей настрій Вайлен зіпсував їй щойно. 

Годину по тому ми вийшли разом із подругою з гуртожитку.

— Останнім часом ти почав більше курити, — помітила дівчина, кинувши короткий погляд на цигарку між моїх пальців.

— Правда? Можливо. — Я знизав плечима. Можливо, трохи почав останні кілька тижнів. Відтоді, як ми сиділи з Василиною біля ставка. 

— Я переживаю за нього.

— Я також, — визнав, — але поняття жодного не маю, чим йому допомогти. 

Василина

— Як пройшла ваша кава? — спитала я в Бьянки скоріше з ввічливості. Вчора одногрупниця тільки й говорила, що про побачення з Вайленом, не дивлячись навіть на те, що він запропонував їй зустрітись при мені. Я думала, ця ситуація була дивна. Та ще дивніше стало, коли Бьянка почала розпитувати мене про смаки хлопця. 

Ми сиділи на лекції, і, клянуся, іноді я навіть не розбирала слів викладача, бо слухала белькіт про те, який неймовірний мій колишній хлопець. Подумала навіть про те, що буду дуже щаслива, якщо вони почнуть зустрічатись. 

Бьянка стиснула губи та відкинула волосся через плече.

— Ми не ходили. Він скасував. 

Її відповідь сьогодні була напрочуд коротка. Дівчина більше нічого не говорила, а я й не питала. Не знаю, чому, та мені було весело. 

Після пар я на кілька годин затрималась у кімнаті за домашкою. Моя нова сусідка десь пропадала. Воно й не дивно, сезон вечірок вже почався, та на щастя, я мала заняття веселіше. Адріана, на відміну від минулої моєї сусідки, була приязніша. Збираючись на чергову вечірку першокурсників, дівчина попереджала, що повертатиметься пізно. 

Щодо мене, не можу сказати, що мій план завантажити себе, аби не думати про Дорела, працював на повну, та певні успіхи я все ж таки мала. По-перше, я нарешті приходила в аквапарк, на території якого й знаходився прекрасний спортивний басейн, без жодного ніяковіння. Зазвичай, я рідко ходила десь одна. Завжди мала компанію — чи то Оля, чи то Ярик, батьки чи Вайлен або Дорел, якщо вже брати до уваги минулий семестр. Проте, за ці кілька тижнів я звикла до проведення часу наодинці. І на щастя, басейн взагалі не був тим місцем, яке вимагало багато комунікацій з мого боку. Але сьогодні я не врахувала, що то була пʼятниця.