Розділ 21

Василина

Мій настрій зіпсувався ще зранку, як тільки я дізналась, що Вайлен вступив до магістратури й залишився у гуртожитку. Він сам про це написав в інстаграмі ще вчора вночі, та я дізналась про це лише перед парами, коли взяла до рук телефон. Всі ті сміливі думки, що в мене почали зʼявлятись, доки я знаходилась вдома, з цією новиною почали розбиватись вщент. В Дніпрі мала надію, що Вайлен про мене вже й думати забув. Тільки-но він виписував вже третій день поспіль. Під ложечкою засмоктало. Добре, що він хоч зустрітись не пропонував. 

Зранку я мала трохи часу, аби познайомитися з новою сусідкою. Адріана тільки вступила на перший курс економічного факультету, і для мене це було прекрасною новиною — в нас було багато спільних викладачів і я змогла бути корисною новій сусідці, допомігши зранку віднайти потрібний корпус і кабінет. Я відчувала гордість через те, що змогла підтримати дівчинку так, як хотіла, аби підтримали мене минулого семестру. Та головне, що цього року я вже не маю таких проблем. Знаю корпуси, знаю університет, одногрупників. Можливо саме тому тепер почувалась сміливіше в аудиторіях. В перерві між парами ми з одногрупницею обговорювали наступні нові предмети, як моєї талії торкнулась чиясь рука. Здригнувшись, різко обернулась і застигла, побачивши Вайлена. Я точно не думала про те, що це був Дорел, але побачити колишнього хлопця було також неочікувано.

— Привіт, — він прибрав руку з моєї талії, помітивши здивування на моєму обличчі. — Хотів би привітати з новим навчальним роком. 

Я була трохи розгублена, та відчула полегшення, коли Вайлен перемикнув свою увагу на мою одногрупницю. Мені здалося навіть, що хлопець почав фліртувати з нею, але початок наступної пари перервав нас швидше, ніж я зрозуміла, чи мені не здалося. 

— Ви більше не зустрічаєтесь?! Та ладно! — Одногрупниця, Бьянка, була в шоку, як почула, що ми з Вайленом зустрічались, і ще більше здивувалась почувши про наше розставання. — Чому він тебе кинув?

Я відкрила рота та не добрала слів для відповіді. Він мене кинув? На якусь мить застигла, здивовано кліпаючи. Не знаю, чому, та було дивно, що Бьянка поставила питання таким чином, не піддаючи сумніву те, що лише Вайлен може розірвати стосунки. Закривши рота, я посміхнулась одними губами.

— Взагалі-то, було не зовсім так, як ти думаєш… — почала, проте мене перервала поява викладача. Довелось замовкнути. Лише зараз я збагнула, наскільки ж популярним в університеті був мій колишній хлопець. 

Дорел

Вайлен був настільки в захваті від того, що Василина повернулась, що мені було ніяково залишатись із ним в кімнаті. І навіть не через мої почуття до дівчини. Навіть Мара, просидівши з нами всього кілька хвилин, пішла зі словами “я більше не витримую цього лайна”. Хлопець показав мені переписку із Василиною і поділився своїми ідеями, як повернути її. 

— Ти зустрів її з аеропорту! Дякую, що зробив це, друже, — Вайлен був настільки вдячний, що я втратив дар мови на кілька митей. Я не казав йому, що зустрів дівчину з аеропорту, впевнений у тому, що друг розлютиться. Але він був настільки впевнений у мені, що коли йому передав хтось із гуртожитку, що бачив нас разом, я почув це. — Мене вона навряд готова б була бачити, але вона не мусила діставатись самостійно.

Що ж, певною мірою це спрацювало. Тепер я й уявити не міг, яким чином від початку збирався провернути стосунки із нею. Думав, що Вайлен дещо охолоне, або я зможу поговорити із ним, та, дивлячись на друга, не міг сказати нічого. Вайлен не готовий почути ані про мої почуття до його колишньої, ані тим паче про поцілунок. А я… Я не міг навіть уявити, як можу зустрічатись із Василиною і дивитись йому в обличчя. Кожного дня. 

Ми зустрілись із Василиною після обіду та я відвіз її у місце, яке мені колись дуже подобалось. Скофʼя не була дуже багата на зелень, та все ж мала гарний парк зі ставком. І що приємно, цей парк знаходився на іншому боці міста, отже студенти з гуртожитку навряд поперлись би аж сюди. Деякий час ми милувались видом, сидячи на пледі біля ставка й балакаючи про більш буденні теми. Я розповідав про своє літо у Скофʼї та проєкт, над яким працюю разом зі своєю колегою. Василина ж розповідала про те, як пройшли останні дні її канікул. Я бачив, як вона трошки шаріється й нервується, що робило дівчину ще милішою. І, коли ми нарешті підійшли до теми, яку свідомо ігнорували залишок літа, дивитись одне на одного стало важче.

— Не знаю, чи помітила ти, та Вайлен все ще має почуття до тебе, — обережно почав я. Мені дуже не подобалось те, що я робив. Внутрішній егоїст запевнював, що не треба того робити і варто зупинитись, поки ще не пізно. 

Василина слабо кивнула, відвертаючи від мене погляд  й дивлячись на ставок.

— Я знаю. Він писав мені, — тихо сказала вона. 

Василина

Я помітила, наскільки хлопцеві ніяково. Ми довго підходили до цієї теми, і як тільки Дорел сказав про свого друга, зрозуміла, чому. 

Бо той поцілунок у Дніпрі виявився саме тим, чим я мріяла, він не був. Миттєвим спалахом. У той момент нас від Вайлена розділяли сотні кілометрів і навіть море. Вибухи додали адреналіну і я вже навіть подумала, що мій тодішній вигляд — короткі шорти й майка, також внесли свою лепту, аби той поцілунок трапився. Прекрасна, жалюгідна випадковість. Дорел продовжив говорити, та я й так прекрасно розуміла, до чого він хилить. Я неправильно зрозуміла всі ті знаки. Тоді думала, що подобаюсь йому, але хлопцеві, мабуть, сподобався сам момент, чи моя зовнішність, чи можливо все ж таки саме я, але недостатньо, аби він пішов проти друга.