Розділ 18

Дорел

За кілька днів моя кімната перетворилась на студію звукозапису. Вільний від стосунків Вайлен вирішив, що лише тільки гітари йому замало й купив собі діджейський пульт. Виявилось, він не втратив звʼязку з тим гуртом, що взяв його під своє крило на концерті, і поки я був поглинутий власним проєктом, Вайлен також шукав можливості наблизитись до своєї мрії. Він завжди був таким. Обожнював музику, але знаходив якісь дрібниці, які б хотів додати ледь не до кожного треку. Це саме він був тим, хто збирав навколо цілі натовпи на дитячих майданчиках. Драз досить маленьке містечко і жива музика там не була надто частим явищем, а отже Вайлен швидко назбирав своїх перших фанів. Була б його воля, він би ніколи не вступав до університету. Але його мама хапалася за серце кожного разу, як він у випускному класі заводив тему музики замість вищої освіти. Я памʼятаю майже кожну їхню сварку, бо в ті часи був надто частим гостем в домі Вайлена через те, що моя мама пішла нещодавно, і це були найтемніші часи для мого тата. Якщо чорний колір можливо поділити на відтінки, звісно, бо його темні часи й досі не добігли кінця. А ще гірше було те, що я наполегливо готувався до вступу протягом вже того року. Для мене це було єдиним безболісним квитком у власне життя. Якби не вступ в університет, я б залишився в одному домі з батьком, і не виключено, що збожеволів би. Але батьки Вайлена все одно використовували це проти нього, ставлячи мене в приклад.

“Ось, Дорел розуміє цінність вищої освіти”

“Без диплома жодна хороша компанія не буде навіть розглядати тебе, тож бери приклад із Дорела, і сідай поряд вчись”

“Ще хоч одне слово про музику, і твоя гітара полетить у вікно”

“Музика тебе ніколи не прогодує так, як нормальна робота”

Я прекрасно це памʼятаю, і навіть захищав Вайлена, говорячи про те, що найбільше в навчанні я ціную кімнату і ліжко в ній, які мені нададуть. А ще сотня кілометрів, що розділятиме мене з татом. Та на жаль, я отримував лише співчутливі погляди, а Вайлен — чергову порцію нотацій. Але батьки таки перемогли його, і Вайлен, поцікавившись, куди там я хочу вступати, пішов у той же університет. Весь цей час він не полишав музики, витрачаючи на навчання рівно стільки сил, аби його не відрахували. Мій друг також оцінив перевагу гуртожитку — жодного батьківського гудіння над вухами. Мабуть, тоді я перестав ображатись на свого тата так сильно. Не дивлячись на те, як сильно мене злило й лякало, коли він забагато пив, мій тато завжди підтримував мене. Будь це намагання вступити в Скофіський університет чи захват новою компʼютерною грою, багата новенька дівчинка, яка явно була мені не по кишені чи катання на мотоциклі. До речі, та дівчинка на мене клюнула, і не без підтримки тата — він сказав, що справді має сенс впевненість у собі, а не власний рахунок, тим паче у віці шістнадцяти років. І він виявився правий. Але, повертаючись до Вайлена, я був щиро радий за нього. Кілька невеличких виступів у малих закладах, терпіння й натхнення на написання власних пісень привели його до гурту. А гурт відкрив перед ним нові можливості. Кожного дня Вайлен повідомляв про нові музичні плани. Наступного вечора він гратиме в ресторані затверджений плейлист. За тиждень виступ у складі гурту на корпоративі якоїсь невеличкої айті-компанії. Ще один бар запропонував йому зіграти власні пісні, і цей день був відмічений в календарі мого друга червоним кружечком. Я був щиро радий за нього. Чотири роки, що він йшов на поступки батькам, не пройшли для нього даремно, адже саме стільки часу Вайленові знадобилось, аби нарешті презентувати власний альбом. 

— І ще, я скинув кілька власних реміксів у клуб, де ми зазвичай тусили на день студента, і вгадай що?

Я посміхнувся, спостерігаючи за тим, як мій друг налаштовує гітару.

— Вони запропонували тобі час для виступу?

— Не просто час для виступу, а весь студентський вечір на Хелловін. І до речі, зі мною на сцені ще будуть піджейки, — Вайлен підморгнув, і я розсміявся. Радий бачити, що друг вже звертає увагу на інших дівчат. Існує маленька ймовірність, що, якщо ми почнемо зустрічатись із Василиною, ядерного вибуху все ж таки не станеться. На якусь мить я навіть замріявся про те, як би круто було, якби Вайлен знайшов собі дівчину, вони б поглинулись у кохання… І можливо, тоді Вайлену стало б все одно, з ким зустрічається його колишня дівчина, навіть якщо її хлопцем виявився я. 

— Хм, звучить як крутий початок, — помітив я, відволікаючись від цих прекрасних мрій. 

— Так. Можливо, Василина побачить, чого я досяг, та зрозуміє, якою дурепою була, кидаючи мене, бо не має до мене почуттів.

Дідько. Моя солодка мрія нездійсненна. Дівчина намагалась вчинити як краще, але насправді дуже зачепила его Вайлена. Для нього ніколи не було проблемою мати ту дівчину, яку він хотів. У школі — популярну блондинку з найдовшими ніжками та великими буферами, а в останньому класі він закадрив дівчину з першого курсу коледжу, що підняло його альфа-рейтинг серед нашої тодішньої компанії. На першому курсі він зустрічався з президенткою шахового клубу в університеті, а після — зі старостою свого потоку. І всі ці дівчата дивились на нього шаленими очима, сповненими бажання й любові. Нехай остання з них і намагалась фліртувати із Себастьяном, та Вайлен був упевнений, це через те, що наш друг — багатій. І головне, це Вайлен кинув її, а не навпаки. Треба рятувати ситуацію, якщо не заради наших можливих стосунків із Василиною, то хоча б заради її спокою. 

— А ти не думаєш, що можливо варто залишити все як є? Ну, тобто, не розраховувати на те, що вона захоче повернутись.