Розділ 15

Василина

— Здається, ти сплутала, люба. Лікує час, а не відстань.

Я закотила очі. Оля, моя подруга дитинства, приїхала до України минулого тижня. Вона також повернулась на канікули, і так само як і я, вже не дуже хотіла повертатись до Британії. Жити в іншій країні виявилось складніше, аніж ми думали, коли мріяли удвох переїхати до Америки чи Британії. Насправді ми часто змінювали країну призначення, бо ніколи не думали, що переїзд таки станеться. Останні кілька вечорів ми проводили разом, розповідаючи одна одній свої шалені історії. Оля мала інтрижку із хлопцем у Британії, але та швидко скінчилась. За те дівчина знайшла собі купу подруг з різних країн, подорожуючи майже кожні вихідні. І не дивлячись на це, вона не почувала себе комфортно у Британі й мала сумніви щодо повернення туди. Я у відповідь поділилась своїми пригодами у Добруджі, і ось, будь ласка — тепер Оля намагалась схилити мене до думки, що ми з Вайленом нічого не зобовʼязані одне одному. А отже, я могла зустрічатись із Дорелом, так само як і Вайлен в теорії міг би зустрічатися з моєю подругою.

І все ж таки, в одному подруга мала рацію — відстань дійсно не допомогла мені позбутися думок про Дорела. Ми спілкувались ще деякий час після мого вильоту. Він запитав, як пройшов переліт, і листувався зі мною, доки я не сіла в автобус до України. Попросив написати йому на кордоні, і вже вдома. Потім ми ще кілька разів обмінювались повідомленнями, і ось тепер я страждала, бо не могла вигадати адекватного привода написати Дорелові знов. І гірше того, на відстані ця ідея приваблювала ще більше, бо Вайлен взагалі не нагадував про себе. Та тут я принаймні мала на що  відірватися. Взяла на себе кілька днів роботи у ресторані, аби в мами була змога відпочити. А ще, ця жіночка на третій день поїхала до тата, і мене бісило, що саме вона вимагала від мене навчатись за кордоном. Бо сама вона не боялась їхати в ту частину країни, куди дістають не лише ракети. Я злилась через те, що вся моя сімʼя була мужньою, але ніхто не давав такого шансу мені. Добре, що хоч на канікули додому пустили. І то, мама намагалась відправити мене назад якомога скоріше під різними приводами. Однак коли їй майже вдалося змусити мене купити квитки, зателефонував Ярослав. Ми з мамою обидві стрибали від щастя й обіймалися, бо брат сказав зустрічати його завтра з борщем. Йому дали відпустку! Мама плакала від щастя, готуючись до повернення Ярика. Я була трохи спокійніше, але безмежно рада. За майже півтора року це була його перша відпустка. Півтора року. Кров стигла в жилах, коли я думала вкрадений у нас час, тому старалась блокувати ці думки. Єдине, що можу зробити, це залишатись спокійною, аби мама іноді дозволяла собі сльози при мені, не намагаючись бути вічно сильною. 

Брат приїхав з двома здоровими букетами квітів, ми обидві накинулись на нього з порога, і він розсміявся, обіймаючи нас у відповідь. Два дні ми провели утрьох, та потім Ярослав відправив маму у відпустку до Карпат, і клянуся, якби брат самотужки не провів маму на потяг, вона б не поїхала. Ми залишились наглядати за кафе, а вечори проводили разом, гуляючи містом. Мій брат дуже помінявся за цей час. Різниця у чотири роки між нами тепер здавалася різницею у всі десять. Ярик нічого не казав про війну ані нам з мамою, ані мені окремо, і не була впевнена, що це саме те, що було варто в нього питати. Хоча чути, як він вночі сповзає з ліжка на підлогу, бо відвик спати на мʼякому, було важко. І ще важче чути його крики. Я будила його, приносила води. Ярик дякував і засинав знов, а на ранок навіть не згадував про те. Лише обіймав мене й казав, що все буде добре. Брат розповів мені трохи веселих історій і поскаржився на те, що я не привезла йому подружку з закордону. 

— Не знала, що в тебе є такий запит.

Ярик подивився на мене, скорчив гримасу.

— Ти думаєш, в окопах багато дівчат? Чи намагаєшся не сексуалізувати моє життя?

Я почервоніла, кидаючись у нього ганчіркою, якою щойно витирала столи у залі. До закриття залишалось ще дві години, і столики були зайняті лише на терасі, як часто бувало у літній період.

— Взагалі-то, ти ніколи не говорив зі мною про дівчат.

— Це було тому, що ти ні з ким раніше серйозно не зустрічалась, а тепер вже достатньо доросла для таких тем.

— Ха-ха. Одна моя подруга має хлопця, а інша така злюка, що думаю, ви б не витримали поруч і кілька хвилин, — сказала я, коли та сама ганчірка влучила мені в спину. Не вірю, що я помістила Мару в розряд своїх подружок. На мить я замислилась, як би виглядало знайомство мого брата й Мари. Думаю, вони б спілкувались через суперечки, але мені було б цікаво побачити, хто б з них переміг. — Ей! Я зараз зателефоную Олі, і тоді сам розбирайся. Вона якраз мріє про ЗСУ-шника, бо британці її не вразили.

— Я б на її місці також обрав ЗСУ-шника, особливо якщо згадати британський акцент, — Ярик заграв бровами, широко посміхаючись, і я відвернулась, вирішивши не кидатись ганчіркою знов.

— Ти знаєш, що ще гірше, ніж сохнути по другові колишнього, може бути лише зустрічатись з родичем друга? — Я дала задню. — Якщо ти почнеш до неї залицятись, тобі доведеться зустрічатись з нею доти, доки ми дружимо. А ми дружимо все життя. 

— Не впевнений, що вона стільки витримає мої нові звички, — знизав плечима хлопець. Та я не встигла нічого сказати, як Ярик продовжив: — Але я впевнений у тому, зірочка, що якщо ми почнемо зустрічатись, ти у цьому не будеш брати участі.

— А ти вмієш… — почала говорити я, та сповільнилась, побачивши вхідне сповіщення від Дорела. Це була якась фотографія.