Розділ 13

Василина

Повертатись до кімнати в такому розбитому стані не дуже хотілось, але тепер інших шляхів не було. Я сиділа за столом, втулившись в лекцію на ноутбуці. Сесія на носі, і навчання було єдиним, що могло відвернути мене. Аліна повернулась до кімнати, та я не звернула на неї уваги. Вперше за весь час нашого спільного проживання була рада, що вона не прагне спілкування. І вперше за весь час вона до мене звернулась:

— В мене є сидр, хочеш, можемо випити й подивитись якусь комедію?

Я повернулась до сусідки, не вірячи власному слухові. 

— Ого, а що сталося з тим, що ти не розраховувала мене тут бачити?

Аліна посміхнулась, ставлячи дві пляшки сидру на свій стіл.

— Ну, рік вже добігає кінця… А якщо чесно, то я трохи підслухала твою розмову вранці. Нам скасували пару, а, почувши що ти говориш телефоном, вирішила почекати, коли закінчиш, ну і… Ви досить довго не закінчували, і я чекала… Не хвилюйся! Я з ними не спілкуюсь, і було б доволі тупо, якби почала з такої причини.

Я дивилась кілька митей на неї. Цей день був настільки емоційно виснажливим, що в мене не залишилось нервів боятись через те, що сусідка може розповісти Вайленові про Дорела або ж самому Дорелу. Це завтра, можливо, я почну відчувати себе як школярка, чий особистий щоденник потрапив не в ті руки.

— І з чого б тобі бути добріше до мене? — спитала, повертаючись назад до ноутбука.

— Хмм. Жіноча солідарність, мабуть. Ну і ще, бути на твоєму місці зараз відстій. Я не таке стерво, щоб не розуміти цього.

Я невесело засміялась.

— Ну дякую, твоя солідарність меж не знає.

— Так що, комедія?

Я не мала заперечень. Під час перегляду фільму мені написала Еллі. Допиваючи пляшку сидру, я думала про те, що все не так погано, як здавалось на початку. Моя сусідка виявилась живою людиною, а не роботом, і Еллі написала навіть не дивлячись на те, що вона із Себастьяном, а Себастьян належав до компанії Вайлена. В мене з'явилась надія, що ми зможемо дружити із нею окремо. Отже, можливо, я не пропаду. Після перегляду Аліна лягла спати, а я пішла в душ. Та, повернувшись, помітила ще одне вхідне повідомлення.

Дорел: “Ей, як ти?”

Моє серце пропустило удар. Це нічого не значить. Нічого не значить. Я повторювала собі це кілька разів, але все одно, пальці миттєво почали стрибати по клавішах, набираючи відповідь, і дурна посмішка застигла на моєму обличчі. Я точно як шкільна закохана дурепа.

Я: “Бувало і краще.”

Я закусила губу, думаючи, що могла б написати ще, аби тільки побачити ще кілька повідомлень від хлопця. Та він написав раніше:

Дорел: “Дай собі трохи часу, і буде краще.”

Я: “Дякую. Втішаю себе тим, що скоро поїду додому. Можливо, мама мені дозволить залишитись на два місяці.”

Дорел: “А може не дозволити?”

Я: “Скоріш за все, мене виженуть з України після першої ж масованої атаки”

Дорел: “Звучить доволі страшно. Можу зрозуміти твою маму.” 

Я посміхнулась, стискаючи телефон сильніше. Чому це було так приємно і змушувало моє серце битись скоріше?

Я: “Так і є. Та я все одно хочу додому”

Сесія не давала мені замислюватись над своєю самотністю. Я намагалась закрити всі предмети якісно і проводила весь свій вільний час за підготовкою до кожного наступного заліку. Кілька разів ми з Вайленом зустрічались в навчальному корпусі або біля гуртожитку, вітались і йшли повз один одного. Та чим менше часу залишалось до мого від'їзду, тим більше я думала лише про це. Канікули в Україні — ось що допоможе мені трохи охолонути та перестати намагатись видумати привід написати Дорелу будь-що, аби тільки побачити повідомлення від нього. Я не можу писати йому, навіть коли ми з Вайленом розійшлись. Але тепер мені хотілось цього ще більше. Я не стала збирати велику валізу перед відʼїздом. Натомість взяла лиш свої улюблені речі у дорожній рюкзак. Від зборів мене відірвало сповіщення на телефоні. 

Еллі: “Сходимо на каву перед твоїм відʼїздом? Себастьян і Дорел також будуть”

Дорел. Побачивши його імʼя, я зніяковіла. Повідомлення викликало посмішку на моєму обличчі. Хлопець більше дружив саме з Вайленом, тому моя уява малювала найсміливіші припущення, чому б це він опинився в компанії Себастьяна й Еллі, щоб провести мене. На жаль, я не могла спитати в Еллі. Ми можемо з нею спілкуватись, але якщо я скажу дівчині, чому розійшлась із Вайленом — немає сумніву, вона перестане дружити зі мною. І так само в мене вже не залишалось часу на каву. 

Я: “Вибач, я вилітаю завтра о шостій ранку. Та може підемо на каву, коли я повернусь?”

Лишалось тільки таємно сподіватись, що склад компанії залишиться тим самим.

Еллі: “Дуже прикро. Але звісно, тоді пиши обов'язково, як повернешся!”

Я: “Звісно;)”

Я спакувала рюкзак й поставила його біля дверей, наготувала речі, в яких мала їхати завтра, та пішла в душ. Вже було достатньо пізно, а я все одно потайки мріяла про те, щоб мати достатньо часу на зустріч сьогодні з Еллі, Себастьяном і Дорелом. Повернувшись у кімнату, помітила, що моя сусідка сидить на ліжкові з широкою посмішкою. Останнім часом наше спілкування стало більш дружнім, тож я дозволила собі пожартувати: