Розділ 6

Василина

Зранку я втекла до своєї кімнати, коли хлопці ще не прокинулись. До моїх планів в принципі не входило залишатись на ночівлю в кімнаті Вайлена, та я навіть не памʼятаю, як заснула. Тихенько прокравшись до власної кімнати, швидко взяла свої скляночки й баночки для вмивання. Ненавиджу пропускати свої ритуали. Вийшовши з душу, так само тихо повернулась до кімнати, але було пізно — сусідка вже прокинулась. Я лише привіталась, та зайнялась своїми справами — перевдяглась у свіжий одяг і сіла за домашку, коли мене набрав Вайлен. Хлопець трохи образився через те, що я пішла, не дочекавшись, доки вони прокинуться. Але винною я себе за те не почувала. 

За пʼять хвилин і мій хлопець, і його друг вже вломились до нас у кімнату. Звісно, з благородною метою — моїми квітами та подарунками, котрі я не подумала забрати, коли втікала зранку, як любʼязно нагадав мені Вайлен.

— Ух ти, в тебе вчора був день народження? — запитала моя сусідка, поки я розставляла букети на своїй частині кімнати.

— Ну так, а ви взагалі не розмовляєте? — спитав Вайлен, зиркнувши на Аліну. 

— Дуже рідко, — дівчина знизала плечима, додаючи, мабуть, на свій захист, — Василини ж в кімнаті майже й немає.

— То може вона була б тут частіше, якби у вас у кімнаті була здорова атмосфера, — помітив Дорел.

Всі погляди миттєво спрямувались на нього, та хлопець був незворушним. Аліна ледь почервоніла та відвернулась, не витримавши зустрічного погляду Дорела. Я напружилась в очікуванні конфлікту, та моя сусідка натомість сказала, що не буде нам заважати й вийшла з кімнати. Це офіційно був перший раз, коли з кімнати пішла вона, а не я. Маленька перемога. Вайлен розсміявся, щойно вона пішла.

— Ну ти й агресивний сьогодні, Дорел.

— Не виспався, — пробуркотів він у відповідь. Я почервоніла, пригадуючи, як деякий час ми розглядали одне одного вночі замість того, щоб спати. Чомусь тепер, вдень, мені то здалось надто інтимним і недоречним. Вайлен перервав потік думок, нагадуючи про поїздку в їх рідне місто.

— Ну якщо тільки у відповідь буде поїздка в Україну, — фиркнула я.

— Та без проблем! — запевнив мій хлопець. 

Я закотила очі. “Без проблем”, аякже. Здається, Вайлен навіть не намагався замислитись.

 Мій навчальний тиждень пройшов у суцільних нервах. Аби мати змогу поїхати разом із хлопцями до їхнього рідного міста, потрібно було закрити всі свої задачі з навчання. Вайлен ставився до цього трохи легковажно — ну, буде трійка, то й грець з ним. Його слова, не мої. Але я так не могла. Я мала старатись закрити все на максимальні бали. Мої батьки хочуть цього. Саме тому відправили мене сюди, аби я навчалась. А останнім часом в моєму повсякденному житті зʼявилось забагато вечірок, і не те, щоб мені дійсно подобалось проводити час саме так.

Ввечері перед відʼїздом до Драза, рідного міста Вайлена й Дорела, мені зателефонував брат. Це вперше за останні кілька тижнів. Ярослав був єдиною людиною у світі, від кого я не приховувала нічого, тож я поділилась з ним всією історією, що привела мене до поїздки до сімʼї Вайлена, починаючи від пропозиції біля басейну.

— Ух ти, то все настільки серйозно?

Я розсміялась, намагаючись приховати нервозність.

— Не знаю. Я сподіваюсь, це просто поїздка до нього в гості.

— Ну, як він наважиться приїхати зараз в Україну у відповідь, тоді вже точно все серйозно.

— Я пожартувала. Не думаю, що ми дійсно поїдемо. А ти вже хочеш мене позбутись?

Брат розсміявся.

— Ні, сонце. Я радий, що в тебе там є компанія. Але… Не поспішай приймати будь-яке рішення, лише якщо воно позбавляє тебе самотності, будь ласка. Якщо ти з ним лише через це…

— З чого ти взяв? — я перебила Ярослава. Не знаю чому, та озвучена ним думка трохи роздратувала мене. Хіба я починала колись стосунки через самотність? Я закрила очі, обмірковуючи це. Вайлен точно подобається мені. Але чи почала я відчувати щось більше відтоді, як ми почали зустрічатись? І чому я й досі зводила нанівець всі його спроби затягнути мене у ліжко?

— Не ображайся. Просто здається, що ви більше часу проводите у компанії і це більше нагадує дружбу. З певними привілеями для Вайлена, звісно, — продовжував брат. 

— Не думаю, — сказала я тихіше. Хіба це так? Тобто, Дорел дійсно часто проводить час із нами, але це нормально. Він найближчий друг Вайлена, але й з усіма іншими ми проводимо часу не набагато менше. Поїздка втрьох запланована тому, що вони обидва хочуть побачити сімʼї, та це саме я запрошена особа. 

Тоді чому мої думки повертаються до темних очей Дорела частіше, ніж припустимо? 

Ярик перемкнувся на іншу тему, розуміючи, що розмова про Вайлена й самотність засмутила мене. Я почувала себе винною з купи причин — залишила рідних; не знаю, як правильно говорити з братом, поки він на фронті, бо він лише питає про моє життя, а я боюсь поставити питання щодо нього, бо не знаю точно, в якій ситуації він знаходиться, чи все в нього під контролем; не впевнена у тому, що правильно вчинила, почавши зустрічатись із Вайленом, бо навіть брат, з яким нас розділяло море, помітив, що щось у цих стосунках не так. І найгірше: я боюсь це міняти, бо впевнена: це не гірша ситуація, в якій я опинилась, але вона точно може такою стати.