Розділ 5

Василина

Наближався день мого народження, та часу думати про те, щоб щось організувати, не було. Останнім часом було забагато вечірок і в мене накопичилось трохи боргів, оскільки занадто багато часу витрачалось на веселощі. І до того ж я не хотіла влаштовувати чергову тусовку. Минулі дні народження проходили в більшості в сімʼї. Іноді мене вітали ще мої подруги, та вони просто доєднувались до нашого сімейного свята. Минулого року, коли ми з мамою залишились вдвох, брат зміг зателефонувати мені, й ми теревенили з ним цілу годину. Це була найдовша наша розмова з того часу, як Ярослав пішов на фронт, і найліпший подарунок на день народження. А потім ми з мамою удвох вечеряли вдома на кухні, згадували мирне життя і плакали. Годі й говорити про те, що цьогоріч я не очікувала і не бажала свята. Одна справа відвідувати вечірки, але влаштовувати власну тусовку не мала ні бажання, ні совісті. 

Я запропонувала Вайленові прогулятись ввечері натомість, та хлопець відповів невиразно, щось про те, що ще не знає, чи матиме можливість. 

Дивно було засмутитись через таку відповідь? Знаю, я сама не хотіла святкувати, але отримати відмову на пропозицію прогулятись було дуже неочікувано. Та більше цю тему я не підіймала. А Вайлен ніби й взагалі забув, що в мене день народження. Хоча при цьому поїздку на наступний тиждень хлопець переніс. Не знаю, що коїлось, та я вирішила приділити час домашкам, а не розбиратись в його поведінці. Не хочу забивати голову. Ми все ще їдемо до його батьків. Тож навряд чи Вайлен збирається розійтись зі мною, так? Я боюся втратити його. Боюся знов залишитись наодинці, як було одразу після мого переїзду сюди.

На щастя, мені не довелося забивати голову тим, як провести власний день народження без Вайлена — зранку мені написала Еллі, привітала з днем народження та запросила у кіно. 

Потім я отримала повідомлення від Дорела. Себастьян привітав мене через Еллі. 

Мій хлопець же про мене не згадував, якщо не рахувати лаконічного “з днем народження” замість “доброго ранку”. Це було найкоротше привітання, яке я отримала. І доводило те, що хлопець не забув, він, мабуть, забив. Що ж, його справа. Як би я його не цінувала, та бігати за ним не буду. Натомість я вирішила насолодитись кіно і постаратись не замислюватися глибоко над тим, що сталося. Ці думки не відпускали мене повністю, але я намагалась відірватися від них настільки, наскільки могла. Зустрівшись з Еллі перед сеансом, ми обговорили книжку, по якій знятий фільм, що ми обрали. Трохи оговорили навчання — Еллі на курс старше, то ж розповіла мені про сесії, викладачів і комісії — все те, що потроху вже починало нервувати. Раніше я не була так помішана на навчанні, але тепер вважала, що мушу.

Кіно мені сподобалося. І особливо круто було піти туди з Еллі. Оля, моя подруга з Дніпра, поїхала з країни минулої осені, невдовзі після того, як у нас в країні почались регулярні відключення світла через ворожі обстріли, тож останній раз я так кудись вибиралась із подругами дуже давно. Не впевнена, чи можу назвати Еллі прям своєю подругою, але в цей час мене заполонило відчуття такої щирості й радості, що мені дійсно цього хотілося. Просто мати поруч подругу.

Після кіно я запропонувала дівчині сходити на каву, але вона опустила очі та запропонувала зробити це іншого разу. Я посміхнулась, почувши, що в них плани із Себастьяном. Здається, Вайлен мав рацію, і вони нарешті вивели свої стосунки на офіційний рівень.

— Іноді заздрю вашим стосункам. Дуже рада за вас, — сказала я щиро. Та не втрималась і додала: — Щооо ж, взагалі-то, в мене сьогодні день народження, але я буду рада, якщо ми натомість сходимо на каву із десертами завтра.

— Ой! З днем народження.

Еллі занервувала, та я поспішила її заспокоїти — це ж я не влаштовувала свято й не запрошувала нікого. Розумію, що це значить, що люди й не будуть знати про день народження. 

Ми разом поїхали до гуртожитку. Еллі запитала кілька разів, який подарунок мені хотілося б отримати, та я відмахувалась, кажучи лиш що буде достатньо просто сходити на каву. Однак, як тільки ми зайшли в кімнату хлопців, в мене відібрало дихання. 

Кімната була прикрашена повітряними кульками різних кольорів, а прямо посеред неї розмістився широкий стіл, уставлений стравами й напоями. Вайлен, Дорел, Себастьян і навіть Мара. Всі вони посміхались, та як тільки двері відчинились, гучно почали вітати мене. Еллі приєдналась до них, і лише зараз я зрозуміла — відвідини кіно були лиш маскуванням, доки мій хлопець займався організацією святкування. 

Це було так зворушливо, що я ледь втримала сльози. Жодного разу хтось робив мені такі сюрпризи. Я дійсно була впевнена, що Вайлен забув. 

Поступово до нас приєднувались нові незнайомі мені обличчя. Здається, вечірка в гуртожитку як світло для комах. В кімнаті скоро яблуку було ніде впасти, але це не дуже псувало настрій, бо я все ще була у захваті від сюрпризу. Вайлен, Еллі, Себастьян, Дорел і навіть Мара — вони всі доклали зусиль, аби порадувати мене. Словами передати не можу, наскільки мені було це приємно. І такої купи подарунків я ще в житті своєму не отримувала. На столі Себастьяна в кутку вже стояло кілька букетів — троянди від Вайлена, сині тюльпани від Дорела, збірний букет від якихось дівчат, що приєднались до нас годину тому, й великі ромашки від Себастьяна й Еллі. Під ними вже двома стопками стояли яскраві пакети з подарунками.

 Та головною несподіванкою цього вечора виявилось інше. В якийсь момент мій хлопець перервав всіх, попросивши уваги. Я зніяковіла, побачивши гітару, і почервоніла, почувши від нього: