Розділ 4

Василина

— О, привіт! 

Я обернулась. В кухню зайшла подружка Дорела. Чула раніше, що друг Вайлена ніби бабій, але лише зараз запевнилась у цьому — на вечірці у вогнища він точно був з іншою дівчиною. 

— Чай? — вона помахала своєю милою голівкою, ніби в неї питали поради. Але насправді, мене це не роздратувало. Потрібно повчитись у дівчини — бачиш людину і підходиш говорити із нею. Неважливо про що. Саме так можна завести друзів. Зі мною поки дружили лише друзі Вайлена, і то не всі.

— Ага, замерзла трохи, — кивнула я.

— Чай то така фігня! Ось, диви, — дівчина дістала із тумбочки каву, а потім взяла із запасів алкоголю пляшку лікеру. — Це зігріє ліпше. 

Вона почала чаклувати над моїм горнятком, не відчуваючи опору. 

— Ей, Маріє, — в кухню ввійшов Дорел, та, помітивши нас, завмер. — Що ви тут робите?

— Вчу мою нову подружку цікавому рецепту, — дівчина невинно усміхнулась. Я ледь кивнула на підтвердження її слів. Помітивши на собі погляд хлопця, подивилась на нього. Темні очі дивились на мене трохи здивовано. Дорел провів рукою по каштановому волоссю, дивлячись на пляшку в руках своєї подружки.

— Ти хочеш каву з лікером? — із сумнівом спитав хлопець.

— Ми можемо додати ще дещо, — кокетливо сказала Марія, не помітивши, що хлопець і без того був досить напружений. Дорел миттєво опинився поряд, хапаючи  її за руку. 

— Ні. Вона цього не буде, — почувся його різкий тон.

Серце моє зупинилось на мить, коли я зрозуміла, що саме пропонувала дівчина. Пити будь-що із рук Марії різко перехотілось. Намагаючись рухатись тихо, я підійшла ближче, навіть не думаючи, та забрала горнятко.

— Легше, рицарю. Піду тоді. До зустрічі, — дівчина підморгнула мені, і наостанок грайливо звернулась до хлопця: — Якщо що, я у сауні.

Він кивнув, та не зводив погляду з мене. Не впевнена навіть, що почув її. 

Як тільки двері за Марією зачинились, я нервово запитала:

— Що вона хотіла додати? 

— Те, що ти навряд чи б хотіла спробувати.

Шкіра моя вкрилась сиротами. В очах почало темнішати, як би я не змушувала себе думати про те, що все в нормі. Подумки нагадувала собі, що в горнятку лише кава та лікер. Я ледь не випустила його з рук, та хлопець опинився поряд, підтримавши його.

— Ей, вона нічого не додала, — голос Дорела помʼякшився. Різкі нотки щезли. — Хочеш, зроблю тобі нову каву? 

Я ледь кивнула, невіть не відчуваючи, як горнятко вислизає з моїх рук. Дорел підхопив його, вилив напій у мийку та помив горнятко. Але стурбований погляд не відривався від мене. Можливо тому, що я й досі не поворухнулась.

— А ти… Приймаєш? І Вайлен… також? — мій голос став хрипким. 

Дихання прискорилось. Я могла терпіти цигарки. Мій брат також курив. Але було дещо, чого я боялась до нестями. І завжди мені здавалось, що люди, що приймають наркотики, живуть десь в іншому світі, і я точно не зможу опинитись в їхній компанії. Та зараз мені дійсно стало моторошно. Я знаходжусь грець його знає де, у невідомому районі серед купи незнайомців. І не можу навіть з упевненістю сказати, що Вайлен і його друзі…

— Ні. Ні він, ні я, — відповів Дорел, перериваючи потік моїх думок. — Вибач за це. 

Я спостерігала за тим, як хлопець заварює мені нову каву. Лікер він проігнорував, замість того додав цукру. Полегшення, яке я відчула, почувши відповідь, знов поступилося паніці.

Дорел вмить опинився поряд, і коли його рука стиснула мою, я відчула, я зір знов загострюється. Не помітила навіть, як почала повільно сповзати вниз. Хлопець допоміг мені вирівнятись.

— Тобі погано?

— Ні, я трохи… Трохи… — мої долоні спітніли. Опустила погляд, заламуючи пальці. Очі почали наливатись сльозами. Чому я тут?! Треба було відмовитись від вечірки, тоді б я чудово провела час в себе в кімнаті, мені не доводилось би зараз думати про наркотики та зграю небезпечних студентів у домі. 

— Покликати Вайлена?

Я хитнула головою.

— Ні. Будь ласка, не хочу псувати йому вечірку. 

Його брови злетіли вверх.

— Ти жартуєш?! Ти ж зараз свідомість втратиш!

Я знов замотала головою, вчепившись пальцями у футболку хлопця, аби втримати рівновагу. Здається, дійсно починала падати. Його рука опинилась на моїй талії, допомагаючи встояти на ногах. 

— Ні, я просто… Я дуже боюся цього, — кивнула на горнятко, маючи на увазі речовину, яку Марія пропонувала туди додати. 

Притримуючи мене однією рукою, Дорел взяв мій новий напій, та допоміг сісти на підлогу — всі стільці були розтаскані по будинку. Сів поряд зі мною та протягнув мені каву, затиснувши горнятко у моїх руках. Відпустив лише запевнившись, що я тримаю його.

— Вибач, я не мав приводити її сюди.

Я розсміялась, почувши це. Тепло почало повертатись до моїх рук, що міцно стискали тепле горнятко.

— Не мав приводити свою дівчину через що, через мене? Припини. Я не можу заборонити комусь вживати… різне, та просто не очікувала того.