Студентська вечірка біля вогнища була першим від мого переїзду до Добруджі заходом, що змусив насправді відкласти всі негаразди життя та трохи розслабитись. Я перебувала тут не так давно, перевелась посеред семестру в новий університет в невідомій країні. Жах інтроверта. Та ще жахливіше те, що вся моя родина залишилась там, по інший бік моря, в Україні. Мама щосили працювала у кафе, намагаючись втримати його на плаву, а тато й брат були на фронті. Вже півтора року як. Дуже прикро, що вигнали з країни лише мене. Адже мама вбачала свою місію у веденні бізнесу, тим самим допомагаючи економіці, тато й брат захищали країну напряму, і всі троє в один голос заявили, що моя місія — здобути якісну освіту. Останній цвях у мій супротив внесла подруга, яка переїхала до Британії й продовжила навчання там.
Можливо, я слабохарактерна. Мені приємніше думати, що таким чином я просто піклуюсь про сімʼю та не хочу завдавати їм ще більше болю й складнощів. Тому довгі баталії закінчились моїм переїздом до Добруджі — це був максимально компромісний варіант. Сусідня країна, що знаходиться на острові у Чорному морі недалеко від України, Молдови та Румунії. Тож у разі чого повертатись мені недалеко. Думаю, я врахувала все, коли обрала саме цю країну для переїзду.
Та все одно, перші тижні тут були жахливі. Мало того, що я не знала жодної душі, так всі інші знають одне одного. Цікаво, звідки інші люди набувають здібності вливатись в будь-яке середовище? І де була я, коли роздавали цю надздібність?
За тиждень навчилася самотужки знаходити потрібну аудиторію. Невеликий успіх, але на додачу скажу — університет немаленький і навчитись орієнтуватись у ньому не було легкою справою. Добре, що викладачі тут досить приємні люди, і вони допомагали мені адаптуватись в плані навчання.
Щодо мого життя в гуртожитку, напочатку здалося, що це те ще пекло. Виявилось, моїй сусідці пообіцяли, що вона житиме в кімнаті одна. А тут під кінець року зʼявилась я і все їй обламала. Та все ж, в гуртожитку моє життя почало просуватись скоріше — невдовзі я познайомилась із хлопцем з нашого поверху, Вайленом, що в результаті й привело мене до цієї вечірки. Невдовзі після нашого знайомства, кількох прогулянок містом удвох, хлопець запропонував мені зустрічатись, і я… Ну, я не вірю в метелики в животі та іншу рожеву фігню, то ж погодилась. Ніколи до цього не мала стосунків, якщо не вважати такими ходіння за ручку і кілька поцілунків із хлопцем у старшій школі. Але мені було цікаво здобути цей досвід та мати поруч людину, з котрою я можу спілкуватись. Вайлен гарний хлопець. Він добрий і чуйний, тому думаю, з цього може вийти щось гарне.
На вечірці хлопець познайомив мене з декількома своїми друзями — Себастьяном, його подругою Еллі, другом дитинства Дорелом та подругою Марою. Мара сподобалась мені менш за всіх, виключно через її ворожий вигляд. Дівчина подивилась на мене лиш раз, але так, ніби я в неї на очах кошенят топила. На щастя, нам не треба було спілкуватись. Мені взагалі було достатньо просто мовчки сидіти та слухати розмови Вайлена та його друзів.
Та ближче до вечора, звісно ж, ставало веселіше (в понятті екстравертів) — алкоголь в крові підвищував загальний настрій та спонукав до більш активної діяльності. Вайлен заграв на гітарі. Декілька людей почали йому підспівувати. Хтось затанцював біля вогнища під вже більш динамічну музику. Дорел відвернувся від компанії першокурсниць і повернувся до нас, хитаючи головою в ритм музики. І тут переді мною опинилась Еллі. В противагу Марі, ця дівчина була дуже мила і щира. Розуміючи, що від танців сьогодні не відмовитись, я миттю допила свій сидр та піддалася на чари Еллі, танцюючи разом із нею. Чесно кажучи, танці мене зовсім не вражали, але я вже відчувала легкий тиск навколо, тому погодитись потанцювати з дівчиною. Закрити цей гештальт здалося прекрасною ідеєю. Вперше за останні місяці я відчувала себе більш живою. Звичайною дівчиною-студенткою. Приємно було споглядати, як на нас дивились ті, хто… ну, ще міг дивитись і не був зайнятий нічим іншим. Помітивши на собі погляд Вайлена, я посміхнулась. Та коли він облизав нижню губу і підморгнув мені, всередині щось перевернулось.
Невдовзі мій найпопулярніший серед любителів музики хлопець повернувся до мене.
— Вибач, сонечко, я трошки захопився, — прошепотів Вайлен на вухо, і шкіра моя покрилася сиротами. Нарешті ми могли піти звідси. Я трохи нервувалась, бо сьогодні вперше від моменту приїзду провела так багато часу у великій компанії. А ще, хлопець так дивився на мене, що його думки ставали очевидними. Вайлен вже не раз натякав на те, що хотів би перейти на наступну сходинку наших стосунків. Але я не була готова, і чесно, не впевнена у тому, що готова зараз. Ми зустрічались майже місяць, і можливо, він має рацію у своїх бажаннях, але я не вимірювала готовність часом.
— А що, як Себастьян повернеться? — спитала тихо, щойно хлопець закрив за нами двері своєї кімнати.
Вайлен посміхнувся, спершись руками об стіну по обох боках від моєї голови. У кожному його русі відчувались сила і впевненість, і я збрешу, якщо скажу, що це не зводить мене з розуму. Його губи ніжно торкнулись моїх лише на мить.
— О, не думаю. У них з Еллі етап великої невизначеності, і як вже він її проводжає, може зараз вони і… Але якщо повернеться, він точно про те дасть знати заздалегідь.
Я хмикнула у відповідь, обвиваючи руками шию хлопця та перед тим, як поцілувати, прошепотіла:
— Сьогодні не далі поцілунків.
— Все ще? — він виглядав трохи розчарованим, і, можливо, засмученим. Мені було прикро бачити Вайлена таким, та я правда не була ще готова.
#3290 в Любовні романи
#1513 в Сучасний любовний роман
#360 в Молодіжна проза
Відредаговано: 19.11.2023