1

"Раз, два, три! Алекс просто продовжуй, не смій закривати очей" - міркував чоловік, тихо попиваючи кави.

Зовсім скоро має все завершитися. П'ятнадцять років чоловік намагався винайти таке, що мало не тільки збагатити його, а й прославити на весь світ. Хоча й слава ніщо не вартувала, однак хто проти бути показаним по телевізору? Руки швидко набирали комбінації коду по клавіатурі, секунда — інформація виведена на екран. Чоловік усміхався. Йому подобалося відчувати як з під пітних пальців творилася справжня магія. Він робив щось незвичайне майже просто із нічого. Така його професія, хоча й хто знає, можливо, кохання та хобі на все життя. Йому було сорок, однак родини та дітей не було. Та він і не сумував, адже комп'ютер, мишка, системний блок, ноутбук та інші речі — сенс його життя. Десь років п'ять тому, він презентував на виставці свій новітній винахід, проте його накрило фіаско. Чоловік важко переживав той час, ту власну помилку, але не склав рук й рушив далі, вперед, попри невдачу. На лобі виднілися капельки води, біля комп'ютера заздалегідь стояли вологі, сухі серветки, вода та літрова кружка кави. Очки запітніли від напруги, однак навіть не розбираючи крізь туман перед очима, чоловік продовжував сліпо друкувати. Подушечки пальців самі по собі знали та відчували кожну клавішу, тому хазяїн не турбувався, що може допустити фатальну помилку в написанні коду, бо це було неможливо. Алекс до того був натренований на клавіатурі, що практично із закритими очима міг писати лист, поему або ж той самий складний код. Для нього це не було проблемою. Він знав свою техніку краще за все на світі. Кожний дотик до металевого сплаву з деякими покриттями пластмаси викликав радісне відчуття. Алекс понад усе любив свою справу, хоч вона ще і не прославила його, цей час, що проводив він за працею, яка не була тягарем, а скоріше відпочинком та зануренням у той інший, цифровий світ, був дорогим для нього. Кожна секунда, хвилина дарувала внутрішній спокій та гармонію. Втомлений та виснажений — цей чоловік був щасливим. Хоча насправді, якщо хтось гляне зі сторони, то й безтурботного життя в Алекса не було. Суворий начальник, щоденні клопоти та проблеми, голосні сусіди, що іноді дійсно могли зіпсувати не тільки настрій, а весь запал та натхнення на новий продуктивний день праці — усе було частиною його життя. Можливо, йому тільки здається, що він щасливий, але чоловік не впадав у відчай, а шукав щось нове та цікаве сидячи за старим комп'ютером, бо на новий Алекс так і не наважувався. Кожний раз минаючи магазин техніки з новими ноутбуками з більшою частотою процесора, кількістю ядер та дуже зручними сучасними програмами та досконалою внутрішньою пам'яттю, чоловік почував себе недобре й так, ніби робить злочин або зраджує власному комп'ютеру. Звісно, в Алекса був новенький ноутбук, але він ним так і не користувався та не користується. Адже, коли чоловік придбав новинку, то старенький настільний комп'ютер здав бій та взагалі припинив працювати. Перші години трагічного смутку й Алекс збагнув, що не можна ось так кидати друга, бо той ще працював, хоч і мав свої вади. Він боявся, що назавжди втратив половину всього того, що зумів написати в блокнот. Переживання та майже безсонна ніч змусили чоловіка зрозуміти настільки важливо довіряти техніці. Відклавши якомога далі новенький ноутбук марки apple inch macbook pro 2014, він помітив як тихенько загарчав процесор старенького. На душі відразу теплою лавиною розлилося приємне відчуття.

- Ти більше так не жартуй, — лагідно звернувся Алекс до ввімкнутого екрана, здається, що цього разу він запустився швидше. Посміхнувшись, чоловік додав: - А то також ображуся!

І знову ніч минула швидко за працею. Кави хватило, щоб розум не відключився проти волі власника, сонні очі майже нічого не бачили, але руки та пальці вправно набирали щось таємниче в блокнот, з якого потім потрібно було перевести усе в програму та знову перевірити на наявність помилок. Цього разу він не має допустити бодай одного промаху, все має бути ідеально зробленим. Потім перевіривши, Алекс мав вмонтувати дані у програму, що була ніби домом з багатьма добудовами та прибудовами. 

Він намагався не закривати очей, але організм здався під ранок. Перед тим, як остаточно зануритися у царство Морфея, він помітив п'яту ранку. Щось рано для нього завершився цей раунд. Але Алекс нічого вдіяти уже не міг. Сон нарешті накрив стомлене тіло та перевантажений розум.

Сьогодні субота, а значить ніхто не кричатиме, ніхто не топтатиме його перед усім колективом, ніхто не буде бубоніти та ганяти бідолаху. Він працював у маленькій фірмі, робив прості команди та забезпечував захист системі управління. Той комп'ютер, що стояв у крихітній комірці, бо назвати кімнатою це приміщення було складно, не викликав почуття щастя та внутрішнього сіяння. Він був чужим. Щоразу торкаючись клавіатури та мишки, Алекс сумував за домашнім товаришем, що, ймовірно, також в цей момент згадував свого власника. Андрій Іванович, генеральний заступник директора фірми, ніколи не цінив його старання та зусилля. Алекс міг зробити щось більше, ніж просто марнуючи час у комірчині, дивлячись в пустий екран, однак ніхто не бачив потенціалу чоловіка, можливо,  вони просто не бачили його у справі або не знали, але він мовчав, покірно ніс службу та виконував прості команди. А дома цей непоказний розробник програм ставав іншим, його було не упізнати. Зосереджений, серйозний та відповідальний. Він робив програми ігор, нових антивірусів та завантажував їх у загальний доступ під чужим ніком. Ніхто і ніколи не міг навіть уявити, що чоловік з блискучою лисиною, адже працюючи в такому темпі та ритмі волосся відразу вирішило покинути занадто розумну голову, з потворними очками на переніссі та зі згорбленою спиною, є автором популярних програм та додатків. Думаєте, що Алекс був найбагатшою людиною? Виходить, що завантажуючи матеріал у мережу, чоловік мав лише сорок відсотків від прибутку, а ще потрібно було сплатити державний податок та оплатити комунальні послуги матері.