Поряд з тобою

Говорять, що робота найкращий лікар від усіх бід, що є. Але чи це правда? Ти поринаєш з голову у різні презентації, листи які надходять кожну хвилину. Але все одно мої думки були ще досі там в ресторані. “ Виходь за мене заміж” ця фраза як виявилась досить важка. І коли чуєш ці слова замирає не тільки серце, а й все живе. Особливо коли ти цього не чекаєш наприклад як я. Ця фраза лякає, і перед очима пробігає все життя наче б то перед смертю. Це лякає, але й так тягне спробувати.
– Аніка вже шість ти на сьогодні вільна – виглянувши з свого кабінету проговорив Пітер.
– Добре. Дякую – відповіла я. І почала збиратись. Але йти додому не хотілось. Малесенька квартирка була занадто пустою. Вийшовши на вулицю помітила як всі люди бігли в різні сторони. Хтось додому, деякі в супермаркет, а хтось в бар.
– Аніка зачекай – жіночій голос покликав мене. Повернувшись я побачила Дженні. Секретаря Гаррі Оллфрода.
– Привіт.
– І тобі ще раз привіт. Ти вибач за ту брехню з рестораном. Але це ж містер Оллфрод йому відмовити важко.
– Я зрозуміла. Нічого страшного. – натягнувши посмішку відповіла я.
– Слухай а давай я тебе пригощу вином, тут не по-далеку є маленьке кафе.
–  Якщо чесно то з радістю.
Дженні занадто ідеальна. Гарне чорне волосся, довгі вії, пухлі губи, тонкі та довгі пальці, й акуратний манікюр. Чорне плаття було трохи вільне, але її худе тіло було добре видно. Через п’ять хвилин ми були в кафе під назвою “ Зустріч”.
– Тут завжди так багато людей? – спитала я перекрикуючи музику. Дженні кивнула головою, що означало “так”  і пішла в кінець кафе.
– Добре тут і будемо. – проговорила секретар Гаррі й рукою позвала до нас офіціанта.
– І так Аніка звідки ти?
– З Лондона – відповіла я.
– Вау. Завжди мріяла туди полетіти, але якось не виходить. – проговорила дівчина сидячі напроти мене. І після цього почалась історія про те як Дженні прийшла влаштовуватись на роботу та як її прийняли, і що Гаррі тиран.
Через три години. Після десяти бокалів вина я зрозуміла, що я помилялась. Найкращий лікар це алкоголь, та зовсім незнайомі люди, які в перше тебе бачать. Це набагато краще.
– Доброго вечора чарівна Пані – почула позаду себе чоловічий голос. Але не стала повертатись бо все кафе вертілось в моїх очах.
– Пані можна з Вами познайомитись – через хвилину мого  мовчання проговорив чоловік.
– Ні не можна – проговорила я. А до горла вже підступала нудота. Ох чорт тільки цього мені не вистачало. Дженні була біля барної стійки замовляла ще коктейлі. Тому я просто взяла свою сумку і протиснулась скрізь натовпу.
На вулиці на жаль краще не стало. Ось. Що буває коли в перше п’єш таку велику кількість алкоголю.
– Аніка – почувши своє ім’я підняла голову. А перед мною стояв він. Такий ідеальний. Чорний костюм, сама верхній ґудзик був   розстебнутий, а краватка просто висіла на шиї. Він занадто ідеальний. Може він не з цієї планети. Прийшла думка в голову.
– Містер Оллфрод. – ікнувши відповіла я, а через мить ще раз ікнула.
– Так, що може бути краще п’яної співробітниці? – проговорив чоловік. Й  підійшов блищи. Аромат його тіла з  сумішшю адекалона ще більше мене п’янив. Він підняв мене на руки і кудись поніс.
– Що будите гвалтувати, десь темному провулку? – спитала я. Заглянувши йому в очі. Сьогодні його очі були занадто темними і далеко від зелених як раніше. Може все тому, що на вулиці було темно, лише ліхтарі світили.
– Ну навіщо ж у темному провулку? В мене є просто квартира, можемо так все зробити. І так я навіть не планував тебе гвалтувати. – проговорив він і посадив мене на пасажирське місце біля водія. Машина була великою, мабуть навіть більше моєї квартирки. Нічний Нью-Йорк ще гарніший ніж у день.
– Чому? – спитав Гаррі стоячи на черговому світлофорі.
– Ти про що?
– Чому п’ять років тому ти пішла від мене?  Чому не дала нам шансу? Поясни, чому.
– Гаррі ….. Я – закінчити свою думку я не змогла. Чомусь саме зараз я захотіла йому все розповість, але чи повинна? Бо це ж минуле, а жити потрібно майбутнім.
– Відвези мене кудись. Будь ласка – тихо промовила я. І закрила очі. Що робити? Як бути? Чи повинна йому все розповісти. Про малюка, про те як плакала ночами коли дізналась, що від заручився з тією моделлю. Через якийсь час ми вихали з міста і зупинились на трасі де рідко проїжджали машини. Вийшовши з машини я сперлася на неї. Гаррі через хвилину повторив за мною.
– Після того як ми з бабусею переїхали від тебе, через три тижні я дізналась, що вагітна. Я дивилась на дві смужки і здавалось, що вмерла. Бабусі нічого не розповіла. Занадто страшно було. Головую розуміла, що потрібно розповісти. І іноді в ночі я набирала твій номер, а потім скидала, і так багато разів. А коли нудота пройшла, мені здавалось наче я вже не вагітна. з’явились сили, настрій. А потім... моє тіло почалось змінюватись, а через кілька тижнів я в перше рухи малюка. По відчутті це наче тебе огорнув літній легенький вітерець. Кожного разу було не звично, і коли це ставалось, покидала все. І слухала. А потім...
– Що потім? – тихо спитав Гаррі.
– Одного разу в ночі в мене сильно почав боліти живіть, а потім я викликала швидку. І все, що лікарі змогли сказати “ Нам шкода”. Тоді я в перше тобі подзвонила, що йшли виклики, а на іншій стороні відповіла жінка. А точніше твоя наречена. Вона сказала, що ти зовсім скоро ти зробиш їй пропозицію руки і серця, і ви одружитесь. І я поклала слухавку. Вибач мене Гаррі. Вибач. Знаю повинна була тобі сказати – впавши на асфальт почала плакати я.
– шшшшш. Аніка тихіше. Ну не плач. Ти не в чому не винна. Будь ласка перестань – посадивши мене до себе на коліна Гаррі почав мене заспокоювати. Але я не могла. Та сама  платина впала і більше сил здержувати себе не було сил. Я сиділа й плакала у нього на руках.
– Вибач мене – знову повторила я.
– Це ти мене вибач. Я не повинен був тебе тобі відпускати, і тепер не хочу. Тому і попросив  тебе вийти заміж, щоб знову тебе не втратити.
 Гаррі
Вона втратила мою дитину? Але як? Чому я нічого не відчув? Порожнеча яка утворилась в мене в середині душила мене. Кожний ковток повітря робив неймовірну біль.  Як Аніка це пережила? Чому вийшло все так? Після того сну де вона була вагітною, я вирішив, що обов’язково одружусь на ній. А що робити тепер?
Я сидів і дивився на неї. Скільки всього вона пережила, а я....
– Вибач мене кохана – тихо проговори в я. Аніка обняла мене за шию так сильно як могла.
– Я не хотіла цього. – тихо проговорила вона, а я мовчав. Сили та енергія десь зникла. І все, що я хотів робити, це держати її.
– Тепер я все розумію – тихо проговорив я.
– Аніка впусти мене в своє життя. Будь ласка. Нам це обом треба.
– Гаррі я... – Аніка зам’ялась відповісти. Чомусь саме зараз в мене з’явилось бажання її оберігати всі всіх і від усього. Хотіла лише обняти її та закрити своїм тілом від усього світу. Посадивши її в машину, я накинув на її плечі свій піджак. І плавно виїхав на головну дорогу.
– Відвези мене додому – відкривши очі проговорила дівчина. Я подивився на неї та натягнувши посмішку. Ні не відпущу тепер тебе. Про себе подумав я.
– я не знаю де ти живеш, тому відвезу тебе до себе додому. І можеш мені не суперечить нічого не зміниться. Моє рішення не зміниться.
– Знаєш, чому саме я вирішив тобі зробити пропозицію. Бо за день до цього мені приснився сон. Де ти була вагітною, і один з днів ми с тобою пішли вибирати речі нашому малюку. Цей сон був таким кольоровим і додав мені багато енергії. Бо поряд була ти. І саме тому я захотів, щоб цей сон став реальністю.
– Гаррі мені уже шкода.
– Знаю мені теж, але це вже сталось. Я дізнався правду. І так зараз в середні мене палає злість та біль яка роз'їдає мене. Я постійно думаю, що якщо я був би поряд з тобою нічого не сталось. – проговорив я. Мої губи доторкнулись до її кісточок пальців. Пальці як завжди були трохи прохолодні.
–  Пішли тобі й мені потрібно поспати.
І ось ми стояли у ліфті і мовчали. Ця тиша лякала мене. Аніка зняла свої туфлі, і лише тільки, що зрозумів яка ж вона сексуальна в цій спідниці, яка щільно обтягнула її попу, та напівпрозора блузка, з під якої було видно бюстгальтер. Я оперся на барну стійку і дивився як вона вивчала мою залу. Як підійшла до панорамних вікон, які відкривали перед неї весь Нью-Йорк.
– Я тебе кохаю – проговорив я . це було тихо, але Аніка обернулась.
– А мені тебе не вистачало – проговорила вона усміхаючись і почала на навшпиньки йти до мене.
– А ще Ви містер Оллфрод тиран – продовжила Аніка стримувавши  смішок.
– Так признаю я тиран. А з сьогоднішнього дня ти не будеш ходити на роботу ось в цьому – проговорив я. Вже я насилу стримував смішок.
– Справді?
– Так. Аніка Стенс не одягайте більше таке, бо прив’яжу до ліжка й буду цілувати поки не зрозумієш, свою помилку.
– Добре містер Оллфрод – проговорила вона і повисла в мене на шию. А я лише обняв її та насолоджувався кожною секундою поряд з нею.  так я щасливий.