Вибір

Ось можливо те саме яке я так довго. Чекала. Можливо саме за нього я так багато плакала. Може світ змінився і замість чорно-білого став тепер кольоровим. Де є щастя, кохання та просто посмішка.

– Аніка рідненька моя вставай – скрізь сну почувся мені жіночій голос. Але як би я не хотіла я сон був набагато важким ніж моє бажання відповісти. Голос був рідним для мене, але точно не бабусиним.

– Доцю вставай. Вже ранок – знову почула я. І саме слово “ доця” заставило мене відкрити очі. Перед мною нагнувшись стояла мама. Її волосся було розпущене. На ній рожева сукня, а поверх неї був зав’язаний фартух

– Мама – зрадівши я обняла її за шию. Я знову вдихнула аромат її улюблених парфумів.

– Аніка, що з тобою? Що знову так сильно хвилюєшся? Так це нормально. – проговорила мама своїм ніжним голосом.

– Я так за тобою скучала, мені тебе так не вистачало. Я …. мені.... я просто за вами з татом так скучала – скрізь сльози відповіла я.

– Ми теж за тобою скучили. Але це не привід плакати. Моє сонечко.

– Мені так ти потрібна

– Знаю. Але тобі вже йти. Повірь мені все буде добре – проговорила мама, а потім поцілувала мій лоб.

– А тепер йди. – з посмішкою проговорила вона. Не встигнув навіть слово промовити моя мама почала зникати. З кожною секундою її ставало все менше і менше.

– Ні мамочка не покидай мене будь ласка. Залишся хоча б ще на одну хвилинку – скрізь сльози кричала я. Але через коротку мить вона зникла. І я залишилась в кімнаті одна. Біль яка стала для мене життям, стала ще більше душити мене.

– Боже дай ще одну хвилину вблагаю тебе. Мені потрібно ще трохи часу. – кричала я в безодню. Кімната почала зникати. Спочатку маленькі картинки, потім годинник які не промовили ні одного звуку, потім крісло, диван і все навколо мене.

Було занадто тихо. Мабуть я вмерла. Саме така перша думка спала мені.

– Чорт не вже все закінчилось – бормочи сама собі. Живіт болів занадто сильно. Саме це мене надихнуло відкрити очі. Я знаходилась невідоме де. Це начеб то лікарня, але навіть в цьому я не була впевнена.

– Привіт – десь поряд зі мною заговорив знайомий для мене голос. Повернувши голову побачила сонного Гаррі. Навіть таким він був аж занадто гарний.

– Знаєш, а ти вмієш не тільки зачаровувати, а й лякати в тебе теж добре виходить. – з посмішкою відповів хлопець підійшовши блищи.

– Довго я тут? Якщо бути чесно навіть не знаю де я.

– Ти в лікарні. Спала десь приблизно двадцять годин. Хочеш їсти? – спитав Гаррі присівши до мене на койку.

– Боже двадцять годин. Мабуть там бабуся сходить з розуму від переживань, а я в лікарні. Мені терміново потрібно до неї

– Дякую тобі за все, але мені правда потрібно додому – зажмурившись від болю я зробила спробу хоча б сісти. Але як виявилось це занадто боляче.

– Аніка слухай тобі потрібно лежати, а не спасати цей світ. На жаль спасти його вже не можливо занадто багато помилок людство зробило. Тому просто лягай і відпочивай, а я в цей час покличу лікаря, щоб тебе оглянув.

– Ні. Я поїду додому. Мене там чекають.

– Ні вже не чекають

– Тобто? Щось сталось з бабусею? – мій голос почав тремтіти. Але все, що зробив Гаррі повернув мене до ліжку.

– З твоєю бабусею все добре. Вона в мене вдома. Ти що не пам’ятаєш нічого? – спитав Гаррі подивившись на мене. Єдине, що останнє було в моїй пам’яті яки ми с Гаррі були біля озера. А потім неймовірний та ніжний секс.

– ні, а що саме сталось?

– ну після того як в нас був....секс ми поїхали в місто, але коли ти планувала вийти біля метро в тебе заболів живіт, і ти втратила свідомість, а як тільки прийшла то говорила, щоб я тебе відвіз до бабусі додому. І якось так вийшло, що ти сказала мені адресу. І тільки ж в тебе почалась операція. Я поїхав до бабусі та забрав її до себе. Якось так – на одному диханні розповів Гаррі. Я не змогла нічого відповісти. Просто дивилась на нього. І не змогла найти ті слова які в цій ситуації так потрібні.

– Слухай, а давай зробимо так. Після лікарні ти поїдеш до мене. Поживеш з бабусею. Всі ліки та все, що вам потрібно я оплачу, а якщо ти захочеш з’їхати від мене. Я відпущу. Що скажеш?

– А якщо я не хочу до тебе переїжджати?

– Аніка послухай тобі і твоїй бабусі так буде краще. І мені буде так краще. Бо як мені пам’ятається ти дала згоду.

– Коли це я його дала?

– В моїй машині

– Ні це не правда. Мені вже тоді було досить погано. Гаррі я не згодна....Мабуть – зам’ялась я. А Гаррі лише посміхнувся і вийшов з палати. Боже, що відбувається. І чому бабуся дала згоду переїхати до нього.

Гаррі повернувся через хвилин так п’ять. Приніс їжу. На яку я дуже зраділа. Їла мовчки, а він просто дивився. На мене. Саме в такі хвилини я відчувала себе не комфортно. Але не дивлячись на це я просто їла. За вікном почало світати. Нічний Лондон почав просинатися, йти на пробіжки, а потім на роботу. А я так і сиділа та дивилась на хлопця який сидить на кріслі і дивиться на мене. Його посмішка не сходила з обличчя. Його речі були чорними, волосся було вільним і зовсім трохи не діставали до плеч.

– Чому ти посміхаєшся? – прожувавши їжу спитала я.