.

Тарас клацнув мишкою на вхідні й прочитав лист, який  отримав електронною поштою. Це була відповідь із редакції, куди він надсилав рукопис свого роману. "Шановний авторе, дякуємо за те, що звернулися до нас. На жаль, хочемо повідомити, що ваш роман не відповідає нашим вимогам і не є комерційним для нашого видання."

— Хм... не здивували! — гірко усміхнувся він, видаляючи лист у кошик.

Уже вкотре автор отримував відмови з редакцій, куди надсилав свої рукописи. А тим часом це були справжні книжки, глибокі, такі, що змушують читача думати й робити висновки. Не якась там легко продавана мазня, що пасажири читають в електричках і яка з літературного погляду не варта  ні гроша. Але видавці віддають перевагу над істинною літературою будь-якій дилетантській писанині, аби вона продавалася на ринку. Прилавки заполонили книжки про різного роду попаданок, відьом, вампірів. Історіями про вагітних коханок багатих олігархів і їхніх покинутих дружин завалені книгарні. А література вісімнадцять плюс, яка була під забороною ще кілька років тому, набирає популярності. Парадокс: нині одностатеве кохання підвищується в ціні, скидаючи всі моральні цінності минулих поколінь. Кажуть, що такою є культурна тенденція і це неминучий шлях еволюції суспільства. Однак сам Тарас не міг із цим погодитися.

Так, так... він мислив як старий. Прогресивні погляди такого роду були йому чужі. Мабуть, чоловік народився не в свій час, бо відчував себе мудрим не по роках. Але ж йому немає ще й тридцяти. Дівчата таких не люблять. Їм ні до чого незрозумілі промови і глибокі думки. Усі хочуть мільйонерів. До того ж бажано щоб був багатий, альфа самець і мачо в одній особі. Тому Тарас Хоменко досі залишався самотнім.

Він обвів поглядом свою стару квартиру, що дісталася від батьків, і безнадійно зітхнув:

— Треба б хоч кота завести. А то навіть поговорити нема з ким.

Тарас піднявся з батьківського крісла і пройшов на кухню. Налив із крана води й поставив старенький чайник на газовий пальник. Потім узявши надколотий керамічний кухоль, заварив у нього чай. Це був його щасливий кухоль, який він дуже любив і рука не піднімалася з ним розлучитися. Тарас би не проміняв його навіть на сотню нових! Саме в компанії з ним він написав свої найкращі творіння.

Писати автор почав із чотирнадцяти років, з легкої руки батька, професора літератури, який прищепив синові любов до книжок. Відтоді весь його світ крутився серед друкованих сторінок і паперових рукописів. Тарас писав за покликом серця і не міг навіть уявити свого життя без письменства. Але треба було на щось існувати. Комуналка сама себе не заплатить і холодильник не наповниться немов скатертина-самобранка. Тож автор підробляв коректором, виправляючи чужі рукописи колег, яким пощастило досягти успіху.

Тарас підійшов до вікна. Відсьорбуючи гарячий чай, він подивився на вулицю. По склу барабанив дощ, відбиваючи такт його власного смутку. Двірники автомобілів, що проїжджали повз, нібито диригували цим дощовим оркестром. А перехожі, що снували під різнокольоровими парасольками, здавалося, виконували дивовижний танець під сумну музику дощу. Тарас усміхнувся такому художньому порівнянню.

Зараз йому хотілося подумати про НЕЇ! Сонне видіння, прекрасна незнайомка... Уже котру ніч він бачив її уві сні. Дівчина казкової краси, яка нібито зійшла з картин художника, хвилювала його уяву. Красуня з розкішним каштановим волоссям завжди з'являлася в смарагдово-зеленій довгій сукні. Вона вабила його сором'язливим поглядом, дивлячись через опущені вії. Тарас намагався йти за нею, але не міг - на цьому сон переривався. Потім цілий день вона не йшла в нього з голови, заважаючи зосередитися на роботі. Хоча роботою це було важко назвати. Радше муки невдахи. Згнітивши серце і не дозволяючи розгорітися заздрості, він виправляв літературні ляпи менш обдарованих, але більш щасливих письменників. Але ж Тарас знав, що пише добре. Він не раз чув на свою адресу про те, що талановитий. Тільки ось постійні невдачі з видавництвами сприяли тому, що він став сумніватися в собі. Який зиск від такого таланту?! Досі він не має жодної друкованої книжки. Звісно ж, Тарас видавався у всіляких  альманахах, писав різного роду статті та рецензії, але справжньої публікації досі не мав.

Відійшовши від вікна, автор попрямував до робочого місця. У коридорі погляд його впав на своє відображення. Він зупинився. Неголений і нечесаний, та що вже там приховувати — і не митий, у розтягнутій футболці та спортивних штанях із витягнутими колінами, він являв собою жалюгідне видовище. Воно й не дивно, адже не виходив на вулицю тижнями, не маючи в тому крайньої потреби. Працюючи вдома, Тарасові не доводилося спілкуватися з людьми, тож поступово звички гігієни притупилися. Але ж уночі він знову очікував на НЕI! І хоч чоловік розумів, що уві сні навряд чи видно його щетину, все ж таки вирішив поголитися та прийняти душ. Захотілося мати гарний вигляд перед дамою. Із зачіскою все було простіше. Тарас уже давно не стригся і тепер збирав відросле волосся в пучок. Привівши себе до ладу, він оглянув результат. Із дзеркала на нього дивився молодий русявий чоловік із розумними карими очима. Змінами він залишився задоволений.

До ночі залишалося ще довго, до того ж треба було закінчити замовлення. Тому Тарас повернувся за комп'ютер. Але робота не клеїлася. Він намагався зосередитися на тексті знову і знову, але смислова нитка вислизала від нього. Зрештою повіки обважніли, очі почали злипатися і він заснув просто за робочим столом, впустивши голову на руки.

Йому знову снилася Вона. Прекрасна незнайомка із зеленими очима і легким рум'янцем на білій шкірі посміхнулася йому і поманила за собою. Він простягнув до неї руку і зробив крок уперед і, о диво!, рушив за нею. Дівчина сміялася і тікала все далі, притримуючи поділ довгої сукні. Її сміх ніби дзвін десятків дзвіночків, лунав у тиші ночі. Тарас силкувався, але ніяк не міг наздогнати її. Його душа співала від радості, він намагався не випустити прекрасне видіння з поля зору. Вона все бігла і бігла, потім нарешті зупинилася і помахала йому рукою на прощання. У цей момент він прокинувся.