Дев'ятий розділ. Кому можна вірити

Фредеріка Бассетська

— Ваша Високосте, вам лист... — Аліша присіла в реверансі й простягнула мені темний футлярчик, що взяла з рук гінця кілька хвилин тому. Мені лист? Цікаво, від кого ж це?

Відставивши склянку з м'ятним чаєм на столик, з великим здивуванням помітила печатку Рудніци на папері. Це ще що за новина? Точно мені?

Розгортала послання, зловивши себе на думці, що непокоюся. Дивно це якось... Чи може моя душа передвіщає майбутні біди, що посиплються на мої голови з тієї миті, коли я прочитаю улесливі слова, написані каліграфічним почерком?

«Ваша Високосте принцесо Фредеріко!

Шлю Вам свої щирі побажання доброго здоров'я та Божої милості! Прошу пробачення за те, що турбую Вас, але Ви — єдина, здатна зрозуміти мене. Маю надію, що Ви перевіряєте мою теорію щодо вартових.

Мені згадалося ще дещо дивне... Палац дуже швидко дізнався про події, які сталися в Верноні. Ви з Луїзою прибули в столицю не скоро після того, як ми дізналися про бунт. Це говорить про те, що справжній зрадник у палаці. Його інформатор був швидшим за вас, бо вони знали, чого чекати... Гадаю: вороги сподівалися на те, що кронпринцеса тікатиме. Та й про втечу говорили більше, аніж про повстання. Мені соромно повторяти ті речі, але я переконаний: спадкоємицю бажали зганьбити, а не вбити, мила Фредеріко. Знаю, що це не доказ і мало чим допоможе в розслідуванні, та я прошу: будьте обачною. І благаю Вас: повідомляйте мені новини. Я не зраджував Вашу сестру і все ще кохаю її. Ви повинні вірити мені.

З повагою Франциск де Мейз, принц Рудніци»

— Що він пише? — у свідомість прорвався тихий голос Аліші, сповнений цікавості.

— Просить, щоб повідомляти йому новини і знову каже, що не зраджував, — стиснувши папір у руці, відповіла я, пильно глянувши на служницю.

— Ви вірите йому? — присівши на диван навпроти, камеристка дещо нахмурилася, а за мить додала: — Хіба втеча не є прямим доказом зради?

— В силу різних обставин люди поводяться по-різному. Якби я була на місці Франциска, якщо припустити, що він не винний, теж втекла б від нареченої, яка не вірить мені... Ти ж знаєш, якою часом буває Луїза. Хай дасть терпіння Всевишній тому, хто буде приречений йти з нею пліч-о-пліч крізь життя, — сказала я, яскраво всміхнувшись. Я насправді вважала так, чи просто хотіла знайти виправдання де Мейзу сказати нелегко. Та все ж сподівалася на те, що все це ворожі інтриги та пастки. Врешті нас уже не раз спіткало лихо і я вперто не вірю, що обійшлося без зовнішнього втручання.

— Фредеріко! — гучний голос Лу, сповнений ноток невдоволення, пролунав за моєю спиною так раптово, що я скрикнула, стрибнула на ноги і відстрибнула від дивану, немов побачила примару. І коли, питається, вона зайшла, що я й не почула? Втім, дивуватися було не варто, зважаючи, що наразі я сиділа на терасі, до якої легко можна було потрапити з апартаментів спадкоємиці (балкон у нас був спільним, хоч і перегороджувався витими колонами, що скидалися на гігантські спіралі).

— Сестро, ти нормальна? Чого так лякаєш? — сварливо вигукнула я, схопившись за серце, що тремтіло, мов бажало вистрибнути з грудей.

— Ану сідай тут переді мною. Зараз ти мені все розповіси і лише спробуй обманювати! — просичала принцеса, не піднявши голосу, хоч з її очей і сипалися іскри гніву. Зловивши мене за кисть точним вивіреним рухом, потягнула до дивану, щоб силоміць всадовити. Сама ж сіла переді мною в крісло і звела брови, пропилюючи мене своїм улюбленим поглядом, повним докору і невдоволення.

— Та що таке? Що найшло на тебе? — вириваючи руку з руки сестри, емоційно спитала я. Ненавиджу відчувати себе дитиною перед вихователькою, бо подібні розмови з Лу мали саме такий характер.

— Фредеріко, я зараз спитаю, а ти чітко даси відповідь простими реченнями без викрутасів і зворотів, — розправивши складки на сукні, стиха мовила вона. Я переглянулася з Алішою, що зараз натхненно зливалася з колонами, ставши так, аби кронпринцеса в запалі люті не помітила її. От же, дякую за підтримку, люба подруго!

— Та питай уже, — стиснула плечима, важко зітхнувши. Лу пильно зазирнула в мої очі і, важко зітхнувши, видала на одному подиху:

— Коли ти цілувалася з Дереком?

На кілька хвилин я завмерла, немов несподіване питання вдарило в мій самоконтроль молотом, вибивши душу з цього гарненького тіла.

Ну, от що я маю зараз їй відповісти?

— З яким Дереком? А то їх багато... — вирішила, що безглузде уточнення відтягне той час, коли прийдеться давати відповідь, натомість лише сильніше розсердила сестру.

— З ДерекомСевальським! — проскрипіла вона, наче ось-ось була готовою вибухнути від гніву. — Він чомусь упевнений, що цілувався зі мною, а я точно знаю, що це не так. А оскільки інших принцес у Гізенбурді нема... Ріко, не доводь до гріха! Негайно зізнавайся!

— Добре, — здалася я, розуміючи, що дійсно приховувати далі безглуздо. — Потрібно було раніше зізнатися і попередити тебе, але ж я знаю твою реакцію. Одним словом, випадково почувши про те, що король Франк бажає негайно одружити Дерека, а той одружуватися не те, щоб сильно хоче, тому що бабій і ловелас, я вирішила розпалити в ньому цікавість і зникнути, щоб покарати його за гріх Франциска перед тобою. Можна подумати: лише їм личить дурити дівчат! Це був бал-маскарад, він не бачив мого обличчя. Я всього лише танцювала, а потім поцілувала його і втекла, злякавшись того, що він все ж зірве з мене вуаль. Нехай би помучився... Богом присягаюся, зараз це нам на руку! Він не знає, що там була я. Вважає, що ти і має серйозні наміри, про що якось сам сказав мені. Для тебе це останній шанс коронуватися вчасно!

Кілька хвилин панувала мовчанка. Я, завершивши емоційну розповідь, з надією чекала на відповідь моєї надмірно правильної сестри, а вона... Хтозна, що творилося в її голівці. Вона просто дивилася на мене, вирячивши очі так, що вони запросто могли б викотитися з орбіт.