Сьомий розділ. Хитрий план

Луїза Бассетська

— Ріко, я не розумію... Давай ще раз. Ти пропонуєш слідкувати за вартовими, бо так сказав тобі Франциск? Ти з мене знущаєшся? — останнє питання було таки дуже доречним, бо це все походило на якийсь великий розіграш. Немов би хтось просто вирішив зі мною погратися, змусивши повірити, що все, що відбувається у моєму житті, реальне! А насправді все добре... Мій наречений мене не зраджував, сестра не збожеволіла, дядько все ще в мене вірить, а коронації ніщо не загрожує... Небеса, хай це все буде лише кошмаром! Будь ласка! Я хочу прокинутися і зрозуміти, що це все просто поганий сон!

— Чому ти так реагуєш? Лу, думай логічно, ми все одно не маємо жодної іншої зачіпки... Ми не знаємо, хто стоїть за твоїми нещодавніми провалами... А це дає нам шанс з'ясувати правду... — вже другий день після свого повернення Ріка намагалася мене втягнути в нову аферу. Підозрювати вартових, Анжелу Тілні, всіх на світі, щоб довести, що Франциск мені не зраджував... Якби ж все було так просто! Та якби не зраджував, якби все це було просто пасткою, хіба він покинув би мене? Хіба залишив би? Ніколи! Ні-ко-ли! Вже сама його втеча є доказом зради...

— Ти поясни мені лише одне: як ти могла з ним розмовляти? Чому ти взагалі слухала його? Що змушує тебе вірити йому? — повернувшись до сестри, різко спитала я. Знаю: вона хоче, як краще, але не потрібно! Цю історію слід забути, а не розбурхувати її. Даремні надії лише вбивають... Я це так добре розумію...

— Лу, він говорив так щиро! Знаю: тобі боляче, але...

— Щиро? О так, Франциск — великий мастак говорити! — хмикнула я, повертаючись до вікна, за яким сильний вітер кружляв маленькі сніжинки в веселому хороводі. — Тему закрито, Ріко.

— Ні, стривай! — ніяк не здавалася вона. І в кого така уперта? Я знаю в кого! В дядька! Герцога теж практично неможливо переконати в чомусь! — Добре, як по-твоєму ми маємо шукати винних у твоєму фіаско?

— Винні перед тобою, — зітхнула я, ніжно торкаючись долонею холодного скла. — Поки тебе не було ми перебрали з дядьком всі можливі варіанти. Я не думаю, що є якісь вороги. Ми хочемо так думати, щоб було кого звинувачувати в невдачах. Але, Ріко, герцог має рацію. Я просто ще не готова взяти на себе таку відповідальність. Знання — це одне, а досвід — зовсім інше... І в мене немає досвіду...

— І що далі? — якось напружено спитала вона. У вікні я побачила її відбиття, її стривожено личко.

— Оскільки я без нареченого і знайти його ми не встигаємо, коронацію доведеться відкласти... Це єдиний вихід, — зітхнула й тихо повернулася до сестри. Краще б не поверталася.

— Відкласти? Луїзо, навпаки, нам треба боротися, а не відкладати! Ситуація дуже складна! Я поговорю з дядьком! Він, наче загіпнотизував тебе, поки мене не було! — як завжди, імпульсивно вигукнула принцеса і кинулася до дверей. Я всміхнулася. Хоча б хтось про мене справді турбується.

Та кинутися діставати герцога Фредеріка не встигла. Майя, вбігши в покої і ледь не збивши з ніг династійку, на одному подиху видала новину, якої ми точно не чекали:

— Ваша Високосте, щойно прибув принц ДерекСевальський... з Золхіди...

— Куди прибув? — не одразу збагнула я.

— Сюди... — якось не впевнено відповіла камеристка.

— Дерек з Золхіди тут? — так несподівано крикнула Ріка, що я аж підстрибнула з переляку. Та насваритися на неї за те не змогла, адже підстрибнула ще раз, коли звела погляд на її обличчя. На обличчя біле, наче борошно. Здалося, що вся фарба зникла з її шкіри. Ще те видовище!

— Ти здорова? — захвилювалася я. Вигляд сестра мала такий, наче ось-ось знепритомніє.

— Здорова, — шепнула вона, нервово загорнувши світлий локон за вушко, і підбігла до вікна, щоб виглянути у внутрішній сад.

Які ж всі дивні!

— Його хтось зустрічає? — зиркнула на Майю, а та хутко закивала:

— Леді Манрієтта.

— Ну, якщо приїхав, прийматимемо... Сповістіть королеву про гостя, а ми з сестрою підемо привітатися. Адже так, Фредеріко?

Але Фредеріка мовчала. Мовчала вперше за своє життя. Зазвичай же вона навпаки багатослівна. А це означає одне: вона знову щось накоїла.

— Нічого не хочеш пояснити? — питала її, петляючи довгими коридорами палацу в напрямку головного виходу... чи то входу. Головних дверей одним словом. Та вона все одно мовчала, безтурботно хитала головою і про щось наполегливо думала. — Що твориться в твоїй гарній голівці, Ріко? Я ж бачу, що тобі відома причина цього візиту. Нам чекати проблем?

— Все буде добре, Лу... Може він приїхав по дорученню короля? Мені звідки знати? Зараз вийдемо до нього і все дізнаємося... — огризнулася сестричка, знову демонструючи гонор. І в кого вона така?

Принц Дерек... був, м'яко кажучи, не в формі. А точніше, не в шубі... Як і вся його свита. Вже не знаю, що там сталося, чи може криза в Золхіді, чи розбійники, але одягненим по-весняному таким холодом я його точно не очікувала побачити. Втім, може так заведено в них? Або переоцінив наш клімат... Головне — не показати, що я здивована. Це основа дипломатії...

— Зроби обличчя простішим і усміхайся, — прошепотіла теж не менш шокованій Ріці, даючи і собі подібну настанову.

Та на цьому дивина не завершилася.

Мало того, що сестра встановила свій власний рекорд по мовчанню, що було жахливо на неї не схожим, ще й наш гість поводився вкрай дивно. Червонів, білів, пітнів, ще й говорив загадками.

— Хіба мій приїзд був несподіванкою?

Що могло б означати таке питання? Думай, Лу! Може його покликала королева, а мене не повідомили про те? Чи Фредеріка на балу запросила, а не встигла сповістити?

— Якщо бути чесною, я сподівалася побачити вас тут, Ваша Високосте. Дякую, що прийняли запрошення. Для мене це багато означає... — прощебетала люб'язно. Адже він брат короля Франка, а з королем Франком у Гізенбурда дуже теплі стосунки. І для мене дійсно багато означає їх підтримка в ці нелегкі часи. Ріка розповідала, як всі, і монархи, і навіть принцеса Аврора, надсилали свої вітання і запевняли, що готові допомогти при потребі. В моєму становищі це великий дар. Певно, королева Ельза прислала Дерека до мене, щоб той допоміг. О, це так щедро з її сторони.