Третій розділ. Відчай при дворі

Луїза Бассетська

Сказати, що останні дні були для мене важкими, все одно, що нічого не сказати. Справи в Вернонському графстві потребували негайного вирішення, однак, як це завелося, все, що я намагалася зробити в благо, оберталося протилежністю. До мого Дня народження залишалося геть мало, мені слід було завершувати справи, щоб повернутися в столицю. Не передати, як чекала часу, коли знову опинюся вдома. Насправді я шалено сумувала. За мамою, за герцогом — моїм дядьком та наставником, за знайомою з дитинства атмосферою та, звісно, за Франциском. Наше кохання було єдиним променем світла у моєму житті, відколи батька не стало. Лиш принц Рудніци розумів мої почуття, мій відчай, страх, страждання і бажання виправдати покладені на мене надії. Певно, саме тому був поруч, хоч до весілля, як і до коронації залишалися місяці, то ж він міг би жити в рідному королівстві при батькові Його Величності королю Рудольфу та старшому брату кронпринцу Генріху. Втім, він хоч і був поруч, жив при дворі, а не в моєму графстві, а сюди лише деколи приїздив навідати. Про більше ми могли лише мріяти.

Закони... Я ніколи не сміла перечити їм. З найменшого дитинства мене виховували в повазі до мудрості, залишеної нам минулими правителями та мудрецями. Закони й правила бережуть імперію. А хто я така, щоб сперечатися? Всього лише принцеса... Маленька крапля в океані. Втім, крапля не без амбіцій.

Головною мрією мого життя були наївні вигадки, що, наче, можу повторити подвиг королеви Ельзи Ендаласійської — стати такою ж величною та легендарною правителькою. За життя тата я майже повірила, що зможу. Мені подобалося правити. Я любила приймати народ у Тронній залі й слухати їх прохання з твердим наміром допомогти. Мені подобалося брати участь у королівській раді. З неприхованим захватом спостерігала за тим, як батько вводив реформи і відстоював свої думки перед радниками, що, як це часто буває, намагалися переконати короля в зворотному. Не всі здатні схвально оцінити нововведення, особливо, якщо вони стосуються блага підданих, а не знаті. Його Величність Родимір був справедливим монархом, народним улюбленцем. Все своє життя присвятив служінню своїм людям. І як вони відплатили йому? Втім, зараз краще про це не згадувати... Що було, того вже не змінити. Наша доля вибита на каменю, нікому не під силу змінити бодай одну літеру в Священному Писанні.

Король загинув і вся відповідальність за його імперію перейшла до мене... Закони вимагали чекати, аби я підготувалася до правління. Та от лише мою підготовку складно вважати вдалою. І ось до чого дожилася! Я, Луїза Бассетська, кронпринцеса Гізенбурда, ганебно тікала з палацу, рятуючи свою шкіру! Мій мудрий батько... О, якби ти дізнався про це, ти б помер від відчаю. Не так ти вчив мене! Не так...

Розмова з герцогом остаточно пригнітила мене. Коронація в буквальному сенсі висіла на волосині і я уявлення не мала, що робити. Просто не уявляла... Втім, можливо мудрість мого майбутнього чоловіка якось зарадила б. Не дивлячись на те, що ми ровесники, Франциск — надзвичайно кмітливий та розумний юнак. Відколи я повернулася до Аккерлею, нашої столиці, ми майже не бачилися з ним. Увесь мій час був присвячений герцогу де Холлісу, який наполегливо намагався з'ясувати причину мого фіаско. Дядько, на відміну від інших герцогів та вельмож, неодноразово довів свою вірність і був тим єдиним, кому я беззаперечно могла довіряти, не сумніваючись у його підтримці. Мама, батьків брат, Фредеріка і Франциск. Більше в мене нікого не залишилося...

— Відчиніть двері! — гордо наказала вартовим перед покоями коханого. Усміхнулась сама до себе, уявляючи, як зрадіє мій наречений, коли я повідомлю, що сьогодні маю увесь день вільний, а тому щиро хотіла б провести його разом. Знаю: йому не вистачає моєї уваги та любові, але сьогодні постараюся запевнити милого, що, не зважаючи на всі труднощі і складнощі, з якими зіткнулася останнім роком, я все ще дуже сильно його кохаю. З кожним днем все сильніше.

— Ви оглухли, чи як? Відчиніть, кажу! — повторила я, дратуючись через повільність слуг, але нагадуючи собі, що справжня королева ніколи не проявлятиме емоції перед підданими. Навіть перед власним почтом. І той факт, що я ще не королева і з такими успіхами навряд нею стану, зараз зовсім не доречний. І взагалі, що за думки такі? Хто, як не я? Ріка? Так вона сама не хоче... А вступити трон кузену? Оце вже дякую! Помиратиму, та не здамся!

Вартові відкривали двері повільно і неохоче, немов би я просила їх про велику послугу, а не виконання їхніх безпосередніх обов'язків. Втім, тієї ж миті, коли, з яскравою усмішкою увійшовши в покої, я перевела погляд на ліжко коханого, зрозуміла причину неквапливості.

Усмішка закам'яніла на моєму обличчі, а серце навпаки пустилося в шалений галоп. На зім'ятому ліжку, освітленому першим промінням вранішнього сонця, лежала напівроздягнена красуня, розкинувшись на перині. Її червоне волосся на білосніжній подушці скидалося на язички полум'я, що весело стрибали в каміні неподалік, з'їдаючи сухі дрова. Я знала ім'я тієї, хто додивлялася сни в кімнаті мого нареченого. Одного погляду вистачило, щоб впізнати Анжелу Тілні, фрейліну моєї матері Її Величності королеви Ізабелли.

— Ваша Високосте... — стривожений оксамитовий голос Франциска пролунав зі сторони ванної кімнати, але я не одразу наважилася поглянути в його обличчя. Весь мій світ дробився на крихітні уламки в миті, коли ненависна вертихвістка сонно потягалася уві сні, щасливо всміхаючись.

— Луїзо, я не... Все не так, як ти думаєш! — гарячково вигукнув принц. Небеса, ну що за дурню він патякає? Затравленим поглядом уп'ялася в Франциска, щоб одразу помітити його вологе волосся. Самотні крапельки води стікали по ідеальних кубиках рельєфного преса й поглиналися світлого кольору кальсонами. В руках юнак тримав великого рушника, якого необережно впустив на землю в мить, коли я поспішно повернулася до дверей. З'ясовувати стосунки не личить королеві. Тим паче тут не має, що з'ясовувати. І так все зрозуміло. Не маленька врешті-решт.