Розділ 3. Загрози по телефону

Глава 3. Загрози по телефону

   Віктор чекав її дзвінка. Але Аннет йому не подзвонила. Минуло вже кілька днів, а вона йому не подзвонила, хоча обіцяла. Але чого варті обіцянки гарненької жінки?! Віктор злився, від того, що думав про неї постійно, про те, що хотів побачитися з нею, і не міг. Він не знав, як її розшукати в великому місті. Аннет - звичайно, рідкісне ім'я, але без прізвища і точної адреси в великому місті людини не розшукати. Якби він хоча б приблизно знав, в якому районі вона живе або чим займається, коло її інтересів. Вона зателефонувала через тиждень, коли він зовсім вже зневірився. Почувши її голос, він вигукнув як палкий коханець, який не бачив довго свою кохану:

   - Ах, це ти, Аннет! Дорога Аннет! Чому ти так довго не дзвонила?

   - Я не могла тобі подзвонити, Вікторе.

   - Ти це так прозаїчно говориш, - сказав Віктор пригніченим голосом. - Я для тебе нічого не значу...

   Вона посміхнулася:

   - Пане Вікторе, ми ледь з тобою знайомі, а ти так говориш, ніби ми старі коханці.

   - Аннет - ти моя улюблена жінка. Моя незнайомка із моїх мрій. Я завжди мріяв про таку жінку як ти.

   - Ти ще не говорив мені про це.

   Віктор знову був готовий заприсягтися, що вона кокетує з ним, як тоді, коли подзвонила в перший раз. Він піднісся духом. Значить, він їй не байдужий, значить, він для неї, щось значить. Зі своїм «другом з ресторану» вона так не говорила. З ним вона вела себе по-іншому. Вона була звичайною жінкою, навіть сумною, трохи засмученою. А зараз Аннет поводилася кокетливо, грайливо.

   - Аннет, чому ти мені так довго не дзвонила?

   - Не могла.

   - Ти виїжджала з міста?

   - Ну, не могла подзвонити... і все!

   - Ми побачимося з тобою?

   - Скоріше за все ні.

   - Як це?! Ти мені обіцяла! Там в ресторані... пам'ятаєш?

   - Пане Вікторе, ти ведеш себе, як обманутий коханець, - розсміялася Аннет.

   - Я люблю тебе! Чуєш? Я тебе люблю…

   - Ми з тобою занадто мало знайомі для серйозних стосунків.

   - Аннет, я закохався в тебе з першого погляду! Ти віриш в любов з першого погляду?

   - Я читала про це в романах.

   - Ах, романи! Романи - це дуже добре. Але я говорю про життя. Про наше життя!

   - Вікторе, скільки тобі років, ти так поводишся, наче закоханий юнак?

   - Мені вже виповнилось тридцять чотири роки. А тобі?

   - Жінкам такі питання не задають.

   - І все ж?

   - Мені – двадцять вісім років. Що скажеш?

   - Скажу, що ти прекрасна жінка! Мені в тобі все подобається. Твоє обличчя, твоя манера поводитися… та взагалі – все!

   - Де ти навчився робити компліменти? Чому що навчають на юридичному факультеті?

   - Ти глузуєш з мене? – образився Віктор.

   - Ні.

   Вони помовчали трохи, потім він став знову говорити:

   - Аннет, я хотів би запросити тебе в кафе…

   - Ні.

   - Що ні?

   - Це не можливо!

   - Чому?!

   - В нашому житті все можливе!

   - Не завжди.

   - Люба Аннет, мені так прикро чути відмову з твоїх уст.

   - Дорогий Вікторе, у нас немає майбутнього з тобою.

   - Ну, чому ж, Аннет, дорога, скажи мені - чому?

   - Ми не зможемо з тобою зустрічатися.

   - Через нездоланні перешкоди?

   - Так.

   - Ти любиш його? Ти все-таки любиш його...

   Вона мовчала, розриваючи йому серце. Потім тихо сказала:

   - Може, це не любов, а подяка, яку я відчуваю до нього... Муранов був добрий до мене...

   Аннет хотіла ще щось сказати, але тут зв'язок перервався.

   - Аннет! Алло. Алло!!! - закричав Віктор в розпачі. Аннет, нічого не чути!

   Він почув довгий гудок в телефоні. Віктор набрав її номер. Після довгого гудка виклику зв'язок було відновлено.

   - Аннет, зв'язок перервався... Я хотів тобі сказати... - почав було говорити Віктор.

   Але тут його грубо перебив чоловічий голос:

   - Не дзвоніть сюди більше ніколи!!! Ви чуєте мене?!

   Віктор почув у його тоні загрозу. Він здогадався, що це та людина зі шрамом з ресторану. Віктор мовчав, він не хотів ненароком нашкодити Аннет.

   - Судячи з вашого мовчання, я зрозумів, що ви мене почули! - злорадно зауважив його співрозмовник. - От і прекрасно! Я повторюю, хто б ви не були, не дзвоніть Аннет більше ніколи!.. Інакше ви пошкодуєте про це! Гірко пошкодуєте!!!

   Чоловік, який тільки що погрожував йому, відключив свій телефон. Довгий гудок мобільного телефону шалено дратував Віктора, але він стояв в заціпенінні посеред кімнати. Віктор раптом чітко зрозумів, що світ навколо нього змінився до невпізнання. Він не боявся погроз людини зі шрамом, Аннет назвала його прізвище - Муранов. Віктор просто розумів, що відтепер своє життя він наражає на небезпеку. Віктор проти волі зв'язався з впливовою людиною Едуардом Мурановим. Про нього багато знали в місті, ходило багато чуток про нього, люди розповідали про його жорстокість. Його  поважали, швидше за все боялися, а конкуренти взагалі воліли з ним не зв'язуватися ніколи. Муранов побудував свій бізнес в 90-і роки. Він був могутній і небезпечний. А він, Віктор Бродський, перейшов йому дорогу, мало того, закохався в його жінку. У Віктора Бродського був вихід із ситуації. Єдиний можливий вихід - відмовитися від Аннет назавжди. Але Віктор не міг так вчинити, він занадто був захоплений Аннет, і відмовитися від неї - було не в його владі.

   Після розмови з Аннет і загроз від її могутнього покровителя, Віктор вирішив подзвонити своєму інститутському товаришу Артему Шишкіну. Шишкін при зустрічі якось сказав йому, що колись в минулі роки співпрацював з однією компанією, що належить Едуарду Муранову. Компанія «Укрвинпром» мала свої лікеро-горілчані заводи, і займалася реалізацією спиртних напоїв, вона обслуговувала велику торговельну мережу, що складалася з магазинів, кафе і ресторанів, куди поставлялися вино-горілчані вироби. Шишкін говорив, що компанія «Укрвинпром» була дуже прибуткова і приносила своєму господареві мільйонні доходи. Ця компанія входила до двадцятки найбільших алкогольних компаній країни.