Розділ 1. Нічний дзвінок

   Кохання – чудова квітка, але потрібна відвага, щоб підійти й зірвати її на краю жахливої прірви.

       Фредерік Стендаль

   Бути коханим – це більше, ніж бути  багатим, бо бути коханим – значить бути щасливим.

       Франк Тільє

Розділ 1. Нічний дзвінок

   Вона снилась йому вночі, ця незнайома жінка. Прекрасна, таємнича брюнетка з блакитними очима. Віктор зустрів її тиждень тому в метро.

   Вона була дуже елегантна в модному плащі бежевого кольору і чорних чобітках. На шиї був пов’язаний легкий майже прозорий білий шарф. Довгий білий шарф злегка коливався від коливань протягу, який постійно присутній в метро. Вона поводилась невимушено граційно, наче якась модель. «Яка гарна жінка! - подумав Віктор – Вона не схожа на інших...» Він дивився на неї, не зводячи погляду, не помічаючи нікого й нічого, навколо нього снувала купа людей, живий багатолюдний натовп жив своїм життям, а Віктор стояв незворушно, намагаючись зрозуміти, що саме привабило його в ній. Її врода, її грація чи загадкова таємничість. Він хотів знати, як її звуть, де вона живе, чим займається, скільки їй років… Взагалі він хотів знати про неї все, що до неї стосується. Чому? Чому вона, ця незнайома жінка, її таємничий образ раптом викликали в його душі такий порив, Віктор не знав, але він відразу зрозумів, відчув, що ця випадкова зустріч не є випадковістю, що мабуть це доленосна зустріч з розряду тих, про які частенько пишуть письменники в своїх сентиментальних романах. Це був якийсь містичний знак, якесь марення, оманлива мана, Віктор відчув, як в його серці щось защеміло, навіть була мить, коли він подумав, що далі в його житті все буде по-іншому, колишнього розмірено життя більше не буде. Він вагався якусь мить.

   А потім він кинувся до неї через натовп людей, але не встиг, двері раптом зачинилися, і потяг рушив з місця увозячи незнайомку в незнайому даль. Віктор Бродський працював в адвокатській конторі, в нього була серйозна робота, вранці в нього була важлива ділова зустріч з багатим і дуже впливовим клієнтом – банкіром Марком Гальперіном, а Віктор погано спав, увесь час перевертався з боку на бік. Була вже третя ночі, місяч на небі освітлював кімнату блакитним містичним світлом. Віктор розплющив очі, сон як рукой повело. Чоловік зітхнув. Таємнича брюнетка не йшла в нього з голови. Він встав з ліжка, вийшов на балкон перекурити. Раптом вночі почувся дзвінок мобільного телефону.

   - Дивно, хто це дзвонить так пізно? Я нікого не чекаю...

   Чоловік підійшов до столу, взяв в руки телефон. Подивився на блакитно-мерехтливий в темряві екран. 

   - Дивно... незнайомий номер...

   Він натиснув на телефон і почув жіночий голос.

   - Алло.

   Голос був приємний, спокусливий.

   - Хто це?

   - Це я...

   - Хто я?! - розлютився раптом Віктор. - Мені ваш голос зовсім незнайомий! Це що -жарт?! Припиніть ці нічні жарти!!!

   Він вимкнув телефон, але телефон знову подзвонив. Він глянув на номер, той же номер, він запам'ятав останні цифри - 349. Нехотя він відповів на дзвінок.

   - Алло. Що ви хочете? - сказав Віктор роздратованим голосом.

   - Дивно, мені здалось, що ви дуже інтелігентний шляхетний чоловік... - сказав жіночий голос.

   - Ви так гадаєте? Напевно воно так і є, якщо ви так кажете... - він замовк, потім посміхнувся, - я дуже інтелігентний шляхетний чоловік, якщо це вам до вподоби.

   - Таким ви мені більше подобаєтесь.

   - Прекрасно! Ви мені дзвонити в три години ночі, щоб сказати мені, що я вам подобаюсь. Дивна поведінка! Ви так не вважаете?

   - Хм! Я думала, він інший, не такий, як всі чоловіки...

   - А які чоловіки?

   - Частіше всього хамовиті, впевнені в собі, гордовиті...

   - Яка біда! Який не улесливий портрет для чоловіків. Чому ви так ображені на чоловіків, таємнича незнайомка?

   - Мене звуть Аннет.

   Він повільно промовив її ім'я:

   - Ан-нет... Дивне ім’я, в мене ніколи не було знайомих жінок з таким ім’ям.

   Віктор подумав, що вона перестала його дратувати. Це було чомусь дивно. Він вважав себе прагматичною раціональною людиною. Проте… ми інколи самі не знаємо себе. Цю нічну пригоду він вже сприймав не так, як декілька хвилин тому. Ця жінка мала якійсь магічний вплив на нього. Його причаровував її голос, звабливий, лагідний. Віктор уявляв собі яка вона - ця таємнича жінка, як виглядає, яке в неї волосся, які очі, яка посмішка. Вона раптом перебила його думки.

   - Про що ви думаєте?

   - Дивне запитання? Але я відповім. Я думаю про вас.

   - А що ви про мене думаєте? - зацікавлено запитала вона. Віктор готовий був заприсягтися, що вона кокетувала з ним.

   - Думаю, що ви приваблива жінка.

   Вона мовчала, комлімент їй, мабуть, сподобався. Потім вона засміялась неголосно, дуже мелодійно.

   - Ви думаєте, мабуть, що я несерйозна легковажна особа? Я мабуть буду прощатися з вами.

   - О, ні!!! Прошу вас, не вимикайте телефон! Благаю!..

   Він завмер, чекаючи на неї. В телефоні повисла пауза. Йому здалось, що ця пауза була дуже тривалою. Віктор перебував у відчаї, він вже подумав, що вона вимкнула телефон. Раптом вона сказала:

   - Алло. Ви мене чуєте?

   - Чую! - вигукнув він радісно. - Я вас чую. Я такий радий чути ваш голос. Добре, що ви, Аннет, не вимкнули телефон.

   - Як вас звати?

   - Віктор. (Він хотів ще за адвокатською звичкою назвати своє прізвище - Бродський, але не назвав чомусь.)

   - Чудове ім'я. Мужнє. Віктор в перекладі з латинської значить переможець.

   - Що означає ваше ім'я, Аннет?

   Вона засміялась:

   - О, ви будете розчаровані.

   - Чому?

   - Я не знаю, що означає моє ім'я. Уявляєте, я щаслива і без цього.

   - Ви щасливі? - чомусь з сумом запитав він. - У вас певно є обранець.