Нестор і Валентина

Гроза зникла, на чорній тканині неба розсипалися скляні зірки.

Корнелій повертався додому після побачення з Елені. Він йшов зі світлим почуттям, наче в душі спалахнув чарівний ліхтарик.

Але згодом мозок заполонили інші думки. Він вже котрий день знайомий з Елені, але так нічого й не знає про її життя до їхнього знайомства. Як вона жила? Який тягар у неї на душі? Він відчував, що дівчина ще недавно страждала, але нічого не розповідала про причину своїх мук.

 Корнелій йшов один кам'яною бруківкою, але раптом виразно почув, як у сіро-сріблястій темряві ночі далеко за його спиною стукають чиїсь підбори.

Він зупинився під старою акацією, вдихнувши її запах, вдав, що шукає щось у телефоні. Кроки зупинилися. Вдалині завмерла чорна постать, срібне світло падало на голову в башлику. Постоявши, людина звернула праворуч, до блочних будинків.

Фігура переслідувача здалася знайомою, але Корнелій майже заспокоївся. Все, що сталося з ним, було для нього настільки хвилюючим і важливим, що його нічого не могло похитнути. Він ішов і думав, якими відтепер будуть його стосунки з Дариною. Адже він щиро любить Елені і тепер доведеться сказати Даші всю правду.

Зупинивши таксі, Корнелій поїхав додому весь у роздумах та сумнівах.

У нічній домашній тиші він, згадавши Нестора, ввімкнув комп'ютер.

Довго шукав в Інтернеті інформацію про любовні привороти, але все це було не те.... Навіть якщо начарувати, щоб Лізка повернулася... Чи довго діятиме наслання? Чи не буде так, що як тільки чари вичерпуватимуться, Ліза відчуватиме ненависть до Нестора... Ні, Лізі краще дати спокій. От якби зробити так, щоб Нестор зустрів іншу жінку!

...Наступного ранку Корнелій продовжував міркувати над цією проблемою.

Він узяв блокнот і почав описувати, яку дівчину треба зустріти Нестору. Він яскраво уявляв її, немов з обкладинки журналу. У його уявленнях виникла яскрава ефектна брюнетка, з довгою гарною шиєю та правильними рисами обличчя. Очі - кольору моря... Волосся підібрані догори... Поступово перед ним рельєфно вимальовувалась чітка картина, яка повисла в повітрі, злегка хитаючись... Навіть зазвучали тиха музика і дзвін келихів... Тут же Корнелій уявив худе обличчя Нестора. Але... за стіною завищав дриль (сусіди котрий день робили ремонт) і хмара бачення зникла...

Вилаявшись і махнувши на все рукою, Корнелій взявся за телефон і набрав Дарину... Але абонент виявився недоступним...

***

Нестор сидів і спостерігав, як Ліза бігає по кімнаті, збираючи лялькові сукні, які вона шила. Свої особисті речі вона забрала позавчора, у свій перший після їхнього розриву візит.

Ліза стояла до нього спиною у спідниці дзвоном і світлої блузці. Коли вона нахилялася, він бачив ямочки на її струнких ногах, і смуток переповнював його тіло та душу.

Відходять у минуле їхні чудові вечори, коли вони сиділи в майстерні, дивилися кожну ляльку, обговорюючи у що і як вона буде одягнена, гортали старі книжки, щоб подивитися, які робили ілюстрації до казок знамениті художники, а потім самі бралися за олівці. Палала піч, відблиски вогню танцювали на дерев'яних тілах ляльок, а за вікном падав волохатий сніг. Вони сиділи та співали пісні, і було так добре. Все колись кінчається!

Звичайно, він, Нестор - лисий і страшний, крім того, сам худий, наче лялька, а Арсеній Маслюк – красень, бізнесмен, у нього власний будинок із садом, автомобіль. Та й Ліза сповнена задумів розпочати свій модельний бізнес, він захопив її цією ідеєю, ймовірно обіцяв допомогти.

Ліза зібралася і стала біля дверей, дивлячись на Нестора, а той сидів і не наважувався підійти, адже все було скінчено.

- Ну ось, я й зібралася. Ну, що, як кажуть, бажаю тобі особистого щастя. Зрозумій, Несторе, на мені життя клином не зійшлося, не залишайся самотнім, не сумуй... Знайди собі кого-небудь.

Він мовчав, опустивши погляд у підлогу, а вона сказала рішуче і різко після паузи:

- Вибач і бувай!

І зачинила за собою двері.

Шурхіт автомобільних коліс – і вона зникла! Двері відчинилися, увійшов Жорфе, який допомагав відносити Лізини речі. Він своєю звичною мовою жестів показав, що Ліза – «красива погана», а Нестор – «сумний добрий». Він почав втішати Нестора, а потім, щоб зробити щось корисне, почав прибиратись.

Нестор ледве встав. Сьогодні робота ніяк не клеїлася. Він відчинив шафу і дістав пляшку. Але вмісту було лише на денці.

Плюнувши, він одягнувся, сумно глянув на спущену шину велосипеда. Через пару хвилин він відчайдушно крокував вулицею, не даючи собі труду переступати через калюжі та дощові струмки.

Вітерець продував наскрізь парусинову куртку, але Нестор цього не помічав.

На вулиці Трьох ченців він зайшов у бар, не помітивши того, що за ним не поспішаючи йшов молодий чоловік, худий і сутулий. На голову його було накинуто каптур. У бар молодик не зайшов, а пішов далі, ніби щось вирішивши для себе.

У залі розливалася музика і сиділи кілька молодих людей. Замовивши пляшку бренді, Нестор сів за матовий столик у кутку. Він повільно цідив напій, і кімната пливла перед очима. Біля стійки розмовляла з барменом розкішна брюнетка з малахітовими очима. Її волосся було красиво зібране в пучок, відкриваючи виразне обличчя. Вона ткнула сигарету в куточок намажених губ. Бармен клацнув запальничкою, ще яскравіше висвітливши її нафарбоване обличчя.