Здійснення чаклунства

Нестор Салогуб їхав велосипедом проти вітру. Під пахвою він тримав об'ємний пакет. В обличчя летіли бризки дощу. Час від часу він витирав їх і поспішав уперед.

Настрій Нестора був нікчемним - його улюблена Ліза переселилася жити до Маслюка, хитрого і цинічного хлопця, який, однак, виглядав зовні куди більш ефектно з-за своєї атлетичної статури.  І тепер Нестор вкотре нарікав на долю.

Всі ці свої проблеми він щиро виклав Корнелію під час зустрічі.

Вони сиділи, сховавшись під червоними круглими парасольками вуличного кафе. Дрібний дощик прибив біло-сірі тополині грона до асфальту. Вітер ніс вологі струмені.

 Корнелій намагався втішити друга:

- Оце так Лізка! Не чекав я від неї... А пам'ятаєш, як вона у школі вона кружляла голови одразу двом.

Нестор скривив губи, нахилив у розпачі лису голову, на яку попадали краплинки дощу.

«А він жахливий», - подумалося Корнелію. – «Справжній Голем! Лялька з вуличного балагану, із страшнуватої п'єски. Він сам схожий на свої ляльки, на тих персонажів, яких створює. Такою є доля кожного майстра – стає схожим на своє дітище».

Але вголос він нічого не сказав, тільки підтримав свого друга, сказавши добрі слова втіхи, поклавши руку на плече.

Нестор мав сумні блискучі очі.

Він вибачився, почав збиратися, посилаючись на термінові справи, на те, що вдома залишився один Жорфе, який може втнути все що завгодно! А ще до театру треба заїхати...

Дзвякнувши велосипедом, він задзюрчав по калюжам і втік.

Залишившись на самоті Корнелій розгорнув пакет і здригнувся. Ляльковий хлопчик виглядав як живий. Нестор знав свою справу – обличчя хлопчика було страшенно схоже на те, що на фотографіях. Корнелію стало моторошно, і він загорнув фігурку хлопчика. Защемило серце, коли подумав про його матір…

Корнелій довго думав, перш ніж набрати номер Лідії. Дивився на майже безшумні машини, на нахилену від бурі тополю.

«От і я, як ця тополя, все кланяюся перед цим божевільним життям. Обдурюю людей, щоб хоч щось заробити. А десь живе чудова Елені, як принцеса з казки… І як про неї не думати, як про неї не згадувати, коли її карі очі стоять перед тобою, наче горді дорогоцінні камені – агати».

Дзвінок розвіяв його думки.  Голос Лідії був тривожним.

Корнелій одразу сказав серйозно:

- Не хвилюйтеся. Нині зайве занепокоєння може лише нашкодити. Можу повідомити, що ваші справи йдуть непогано. Частина роботи вже зроблена – ми виходимо на фінішну пряму. Будьте цієї ночі в Монастирському парку о другій годині. Там є глуха алея, яка веде до старого цвинтаря. Пам'ятаєте? Увійдіть на алею - двічі поверніться навколо, розставивши руки. Потім ступайте до кам'яної лави під високою сосною, вона остання перед брамою. Гроші мають бути з вами у блакитному конверті. Все...

- Але, пане Корнелій, я боюся, - жалібним голосом промовила жінка.

Корнелій підвищив голос:

- Ви мені довіряєте?

- Так! – відповіла вона жалібно.

- Пам'ятайте – успіх справи залежить від повної довіри. Не забудьте: цієї ночі о другій годині. У ваших руках доля сина. Чекаю!

І Корнелій вимкнувся.

Сидів, відчайдушно дивлячись на склянку з коктейлем.

«Правильно, так і потрібно!» – подумав він. – «Більше металу в голосі та таємничості. Тоді спрацює».

***

Він повільно підходив до будинку, все ще згадуючи Елені, її дбайливі й ніжні рухи рук, ніби помах лебединих крил, шоколадні очі, радісну усмішку. Якою буде їхня доля?

Біля будинку хлопчаки ганяли на велосипедах і йому ледве вдалося ухилитися від рубчастих шин.

На лавці сиділа Дарина і дивилася з докором. На колінах у неї стояла невелика клітка з пташкою.

Корнелій видавив із себе привітну усмішку, а перед очима примарою коливався образ Елені... Дарина тепер здавалася далекою, чужою...

- Я вже цілу годину чекаю... - сказала Даша не встаючи.

- Вів переговори на користь справи, - сказав Корнелій, підморгнувши. - О, в твоїй пернатій сім’ї поповнення?

Даша посміхнулася.

- Так, це щиглик Чік. Тільки - но з пташиного ринку. Придбала з нагоди... Ну, що в тебе... вийшло?

- Цієї ночі...

- Та ти що... Молодець!

- Тихіше! - він показав очима на балкони.

Вона спитала пошепки:

- А ментів із собою не приведе?

- Не думаю...

- А це що? – Даша вказала на пакет.

- Лялька ... Тільки не розвертай тут ...

Вони пройшли у під'їзд, і вже у квартирі Дарина повідомила:

- Я квитки замовила... Гроші отримуємо і біжимо звідси подалі... І незабаром ми в блаженних морських водах! І я вся буду як наяда!