Спогади

Коли Нара дивилась в вікно своєї кімнати  й різко перевела погляд на дзеркало з боку побачила чорний силует позаду себе.

- Хто тут?! – крикнула дівчина.

Позаду нікого не було, але вона була впевнена що щось бачила. Потім їй чулось чиєсь хрипіння і багато чого іншого. Вона вирішила вийти подихати свіжим повітрям, на високому дубі висіла гойдалка на якій Нара гойдалась коли нікого не було дома, як і цього разу. Але раптом їй здалось що її хтось гойдає, і полинули спогади як вона гралась в дитинстві з кимось хто її гойдав на цій самій гойдалці.

*Стоп! А хто це був?! Я пам’ятаю багато зі свого дитинства, але в усіх спогадах є цей хтось, лиця я не пам’ятаю, зовсім… Тоді коли я ледве не втопилась, а, як на мене, накинулись собаки й хто втішав коли мені було зовсім не добре… Боже як я могла забути цю людину! Точно фото в мене є фото!

Забігши в дім вона кинулась до полички з фото альбомами.

*Не тут, і не тут, може тут? Ось фото з річки, на задньому плані як я виходжу з води нікого? А тут? Так само? Мені це все здавалось? Але я була впевнена

Телефони дзвінок перервав весь ціпок догадів й думок.

- Що?! Добре я вас зрозуміла скоро буду.

Накинувши куртку вона бігла з усіх ніг в лікарню, в яку попала її мама. Сьогодні вона не пішла в школу через те що форма шкільна впала зі шнурка на якому сушились речі та вимазалась це замітили лише зранку, а без форми її та так завернули б додому.