РОЗДІЛ 2 « Знову вбивство »

Знову я опинилась в цьому кабінеті, це була моя перша основна сесія. Питання яке звучало на вустах, після того як востаннє мене бачили на даху девʼятого поверху. Я пережила чимало страждань .

Проте найгірші страждання - це ті , які я сама собі знайшла.

Справді чому я не стала художницею? В мене завжди був хист до цього .

— Наомі , що тебе образило найбільше?

— Найбільше, дай подумати, найбільше мене образило почуття того, що той кого я шукаю був мені найріднішою людиною.

— Яка подія шокувала тебе найпершою, що стало корінням, що почало розростатися?

— Сьюзі , я сама стала корінням. Все почалося з девʼятого квітня , одна тисяча девʼятсот девʼяносто восьмого року . В той день на світ з’явилася я . І світ мав би розколотися, але ні .

— Ми маємо з тобою пропрацювати це все . Ти не повинна себе силувати та стримувати теж . Якщо ти не готова, ми призупиняємо наш сеанс, доти доки ти не будеш готовою. Проте ти маєш розуміти, чим довше ти погоджуєшся на терапію та відкриваєшся перед мною тим тяжче тобі це відпустити та пропрацювати.

— Я готова, готова. Я маю повернутися до звичного життя.

— Це було тоді, коли я вперше прийшла в свій новий відділок. Тоді я так сильно хотіла себе проявити, я була впевнена на всі сто , що всі справи будуть розкриті мною, бо я ж найкраща. Проте коли я підійшла до другого тіла, коли я нахилилася і розвернула його обличчя я побачила свого брата . Саме цей момент став корінням , що розрослося в моєму серці, воно сплутало мене зсередини і звʼязало по руках та ногах. Тоді я довго мучалась , щоб мені дали дозвіл далі вести справу. І хитрими способами та допомогою Карла , я таки впоралася.

Насправді я погано пам’ятаю саме день смерті Атеша , я згадую аналіз Карла і мені заново стає погано.

«Скоріше за все , чоловік вбив дівчину за наказом. Вірогідно так , бо видно, шо чоловік не має крутих навиків у стрілянині, також видно, що пістолет тримав невпевнено і в додачу неправильно».

Я як сестра одразу почала виправдовувати та казати, що його підставили і що така позиція тримання пістолета про це і свідчить, але у глибині душі як прокурор, я знала, що ту дівчину таки вбив Атеш . Іншого варіанту не було. Лишалося тільки одне питання, хто ж вбив мого брата?

— Як відреагували батьки, і як ти впоралась з їхніми емоціями ?,- запитала Сьюзен Вокер .

— Жахливо впоралася. Маму ти і так знаєш їй до злетівшої котушки зовсім трохи лишилося, а батько , він лишався тим самим Пітом Кассо , якого я знала завжди. Ні краплини смутку, він навіть на похороні й сльози не проронив . Мене звинувачували в усіх гріхах , як завжди. Кричали , що я тільки приїхала і вже стільки горя принесла. Я плакала під їхніми дверима, але мене так ніхто й не впустив.

— Ти була зла на них чи засмутилась бо лишилася без підтримки та опори?

— Весь цей тиждень я не лишилась без опори. Карл чатував під моїм будинком щодня , впродовж тижня. І згодом він вмовив мене сходити до ресторану поїсти . Ти сама знаєш, що я ненавиджу готувати, а в такому стані тимпаче. Він готував мені їсти кожен ранок. Коли я засинала сидячи за столом, шукаючи найменші підказки, кожен раз я прокидалася на ліжку, вкрита ковдрою.

тиша . Чути лише цокіт годинника.

— А що було далі?

— Я закохалась.

— Ти шкодуєш про ці почуття?

Я не витримала і розридалася , моє серце боліло та кричало . Я не витримувала болю у грудях .

— Наомі , я думаю поки достатньо на сьогодні. Продовжуй писати щоденник.

— Так, авжеж.

І так . Дорогий щоденнику , на чому я зупинилася , ах так . Я закохалась в Карла Кроу . На якийсь час мене відсторонили від справ у відділку через те , що я родичка загиблого. Тому Карл запропонував поїхати на вікенд в теплий Баргород , місто що знаходиться за сто кілометрів від нашого. Там я справді за місяць знайшла в собі чимало сил, трохи відновилася. Ми багато часу провели з Карлом . З кожним днем ми закохувалися один в одного все більше і більше. Він був не чоловіком, а мрією. Суцільна надія, опора та підтримка.

Настав момент, коли потрібно було повертатися назад у місто. Якже мені того не хотілося, але я вивчила всі зачіпки і мені не вистачало ще певних фактів, а для цього потрібно було потрапити у відділок .

—  Як тобі наша незапланована відпустка?,- запитав Карл, коли відкривав двері свого авто.

Я сіла в автівку і почала свою промову.

—  Непогано, справді я дуже добре відпочила та набралася сил. Засинати з тобою найкраще відчуття. Єдине, що ти мав би мене попередити про те , що ти лунатик,- засміявшись сказала я.

—  Що? Це неправда. В мене дуже міцний сон,- відповів Карл

— Ага, звісно. Я тричі тебе забирала з кухні і ще двічі з даху, чесно таке собі видовище. Не хотіла засмучувати тебе тому мовчала.

— Не знав, справді.

Карл дивився на мене ще кілька секунд, а потім розсміявся. Щиро, голосно, так, як сміються люди, які не звикли боятися того, що дізнаються про себе щось нове.

— Ну що ж… — він потер підборіддя. — Це або дуже соромно, або дуже цікаво. Я запитаю у своєї мами чи був у мене лунатизм в дитинстві.

— Повір, цікаво там було лише перші два рази, — фиркнула я. — На третій я вже просто взяла ковдру й чекала, коли ти знову підеш шукати пригоди. Я люблю доводити справу до кінця.

Він рушив із місця.

— І що я робив? Говорив щось? Пані прокурор.

Я на мить замовкла, бо саме це не хотіла згадувати. Я не скандаліста і далеко не ревнива жінка, проте таке швидке зближення могло гірко обернутися для мене .

— Іноді, — тихо відповіла я.

— Іноді що?

Я дивилась у вікно, розглядаючи зелені краєвиди, які ми проїжджали.

Баргород повільно залишався позаду і краси довкола ставало все дедалі менше…

— Ти говорив чиєсь ім’я.

Карл міцніше стиснув кермо.

Ледь помітно. Але я помітила.

— Яке ім’я? — спитав він занадто спокійно та кинув погляд на мене .

Я повернулася до нього.

— Ось це цікаво, Карле.