Розділ 7. Сліди минулого

— Я хочу, щоб ти дізнався про неї все, — тихо промовив Артем, сидячи в шкіряному кріслі свого кабінету. За вікном вечір потопав у дощі.

         Дмитро, звичний до таких доручень, зиркнув на нього.

— Усе — це наскільки глибоко? Родина, минуле, любовні історії? Хочеш знайти компромат?

— Ні, — різко відповів Артем. — Просто… вона не така, як інші. У неї є щось, що змушує людей йти за нею. Я хочу зрозуміти, чому.

          Дмитро підняв брови.

— Це звучить… не як звично для тебе. Тобі цікаво, чи вона небезпечна — чи ти просто зацікавився жінкою?

          Артем не відповів. Бо сам не знав.

          В той самий час Ольга сиділа вдома, притулившись до вікна з чашкою чаю. У її погляді було більше втоми, ніж зазвичай. За день, здається, вона втратила багато — спокій, віру в справедливість, відчуття захищеності. Але водночас у її серці народжувалося щось нове.

          Він бачив її. Не просто слухав. І не ігнорував. Він — відреагував.

          Це було небезпечно.

          Він — небезпека.

— У неї помер чоловік п’ять років тому, — наступного ранку Дмитро подав Артему досьє. — Молодий адвокат, ДТП. Вона тоді щойно почала викладати. Немає скандалів, немає темного минулого. Але є щось цікаве: вона відмовилась від компенсації, яку могла б отримати, подавши до суду на компанію, чий водій спричинив аварію.

— Чому? — Артем нахмурився.

— Сказала, що “життя — не купити”. І ще — вона опікується племінницею. Сестра живе за кордоном, батьки померли. Тобто, ця жінка тягне все сама. І, схоже, з принципами, які не продаються.

            Артем мовчав. Його пальці повільно торкались краю досьє. Він не любив героїв. Але в ній щось чіпляло. Щось… справжнє.

           І вперше за довгий час він подумав не про бізнес.

          А про неї.