7 Розділ. Перші переговори принцеси та отруєння.

Всі затамували подих в очікуванні. 
-Я обираю Альфреда! – після цієї фрази всі почали перегукуватись між собою, - це моє рішення і я попрошу вас не обговорювати його більше! – додала Юля і вставши з трону, вийшла з кімнати.
Біля тронної зали стояла Ельда і Клеркс, коли побачили принцесу, то поклонившись їй Ельда сказала:
-Ви молодець принцесо!
-Ельда, я б.. хотіла вибачитись за те, що сказала вчора. Ти ні в чому не винна! – промовила Юлія, а дівчина лише посміхнулась.
Позаду них почувся знайомий голос, це був Бенджамін.
-Наша королева обрала не правильного друга і затіяла неправильну гру! Будьте обережні!
Після цих слів ведмідь просто пішов.
-І що це тільки що було?
-Здається погроза.. – сказав Клеркс і вони всі засміялись.
-Вам тепер ніхто не зможе погрожувати, адже ви будете королева не просто ведмедів, а всього ЛІСУ! – на останньому слові Ельда наголосила, а Юлія не знала, що відповісти, адже не очікувала такого повороту.
Юля задумалась.
-Все гаразд? – запитала Ельда і вони почали йти.
-А , так, я просто задумалась. Ще вчора я була звичайною дівчинкою, а вже сьогодні я принцеса в королівстві ВЕДМЕДІВ! І лише тепер я розумію, що немає нічого неможливого!
-Оце ви вірно підмітили! – сказав Клеркс.
-Королево, я пропоную не сумувати і не звертати увагу на ці пусті погрози Бенджаміна, а краще піти і заїсти це все смачним пирогом з жимолості!
-А що є пиріг? 
-Ну.. він чекає завтрашнього дня, але ми цілком можемо взяти шматочок! 
-Прекрасно, я даю згоду на це! – після цього вони всі засміялись.
Коли всі прийшли на кухню, то там панувала така атмосфера. Всі під керівництвом Амелії трудились та все дуже пахло. Юлії пахло пирогами і запашними млинцями і тут принцеса згадала маму, яка готувала їй такі млинці. 
-Ельдо.. а на скільки днів я тут? – запитала у дівчини, яка в цей час куштувала фрукти.
-Можливо ви мали на увазі років!
-Що? Років? – перепитала Юлія.
-Так, адже ви тут назавжди, а точніше до тих пір поки не знайдеться гідний вам заміни!
-Неможливо… - відповіла здивовано Юля.
-А чому ви запитала, що сталось?
-В мене є інший дім, я не можу бути тут завжди! 
-Вибачте принцесо за цим питання до Альфреда!
-Я хочу з ним поговорити! - сказала дівчина і пішла на пошуки короля.
-Пробачте..
-Ви до мене? – обернулась здивовано якась дівчина років так 19, в неї були густе, світле волосся, та зелено – сірі очі, що досить гарно поєднувалось з волоссям. Одягнута вона була у сіру довгу та пишну сукню. Виглядало це досить ніжно та вишукано.
-Так саме до вас, ви не бачили короля? 
-Короля Альфреда? – запитала здивовано та.
-Так саме його мені потрібно знайти, то що бачили десь його?
-Я сама приїхала до нього!
-А ви хто я вас раніше не бачила тут! – лише дівчина хотіла назвати своє ім’я, як тут виходить Альфред.
-О Альфред рада вас бачити! – відповіла досить привітно та.
-Королева Лінда, раді вас тут бачити. 
-А хто ця привітна дівчинка? – відступившись дівчина показала на дівчинку, що стояла позаду неї.
-Це наша родзинка! Принцеса Юлія, сьогодні її перший день, як принцеси! – відповів той.
-А ну тоді приємно познайомитись, я Лінда, королева південних країн та островів! – після цих слів королева поклонилась Юлії, - Я до речі саме до вас виходить приїхала на перемовини. 
-Так, мені теж приємно познайомитись королево! – сказавши це Юля поклонилась дівчині.
-У вас тут дуже красиво, але хто, як не ви прикрашаєте цей прекрасний замок! – відповіла королева.
-Дякую, ви теж дуже красива, найбільше мені подобається ваші очі та те, як вони комбінуються з вашим волоссям - це прекрасно! – відповіла Юлія. 
-Приємно це чути, дякую, але приїхала я через досить серйозні проблеми!
-Пройдімо в тронний зал і ви все мені розповісте! – відповіла принцеса.
Відповідала вона так, ніби принцесою народилася. 
Вони пройшли у тронну залу та сіли за невеличкий стіл переговорів, який стояв праворуч від трону королеви.
-Отож, що трапилось? 
-Нам потрібне ваше військо, в нас не вистачає сил, щоб відбитись від північної країни Ральфа, володаря трону драконів та ведмедів. Якщо можете нам допомогти то дайте нам частину вашого війська!
-Звичайно, ми можемо надати вам 5 тисяч ведмедів якщо цього вистачить! Правда ж Альфреде?
-Що? Як ти можеш так легко це казати, хіба для тебе життя ведмедів нічого не варте?
-Що ти верзеш, як мені може бути байдуже на життя тих хто живе в моїй країні?
-То чому ти ось так просто можеш віддати 5 тисяч, чому не 2 сотні ведмедів? Ти хочеш щоб половина нашого королівства загинула?
-Досить! – встала та вдарила руками по столі принцеса, - якщо я віддаю цю частину значить.. – роблячи коротку паузу Юлія подивилась на короля, - так потрібно! Все розмова завершена! Я тут принцеса і до мене приїхали на переговори, я готова надати 5 тисяч свого війська! 
-Ти жахлива принцеса, краще б я вибрав когось іншого! – сказавши це Альфред встав зі стільця та пішов до виходу.
Дівчинку дуже образили ці слова, але вона не подала виду і продовжила говорити.  
-Ми надамо вам цю кількість ведмедів, щоб подолати Ральфа!
-Не хвилюйтесь, якщо ви відмовите мені в моєму проханні, я вас зрозумію!
-Ні, все буде так, як я сказала! – відповіла гордо принцеса.
-Мій народ та я дуже вдячні вам! – у відповідь Юлія лише махнула головою.
-Моя охорона супроводить вас до вашої карети! 
-Дякую! – королева поклонилась.
-Лоран накажи зібрати частину нашого війська і дати під розпорядження королеви Лінди! 
-Слухаюсь моя принцеса! – сказав ведмідь і поклонившись, вийшов з зали.
-Дякую вам принцесо, ви великодушна до мене та мого королівства. Колись ми віддячимо вам тим же! Знайте, що у південних країнах у вас є друг!
-Дякую королево! 
Принцеса провела до карети королеву та побажавши війську перемоги зайшла в середину замку.
Коли зайшла до своєї кімнати одразу ж зняла з голови корону: 
-Виявляється носити її важче, ніж я думала! – промовила сама до себе принцеса.
Тут до неї в кімнату заходить Амелія:
-Чогось бажаєте принцесо?
-Принеси мені щось попити і все!
-Слухаюсь! – Амелія вийшла з кімнати принцеси.
Через 10 хвилин у кімнату принцеси зайшла дівчина.
-Ваш напій принцесо!
-Дякую Ельдо! Як справи в палаці?
-Все чудово, Ваша Величносте!
-А що з голосом? 
-Щось горло болить, тай тому такий голос.
-Добре, лікуйся. Залиш мене!
-Відпочивайте Ваша Величносте! – дівчина поклонилась і вийшла, а Юля дивилась з підозрою на неї, адже голос справді був не схожим на Ельдин. Але ж обличчя Ельди, тому Юлія швидко заспокоїлась. 
Дівчинка потягнулась до напою, це було схоже на чай, але за смаком, як компот, але був дуже смачним.
Юля випила напій та її одразу ж зморило в сон, тому вона навіть не переодягнувшись лягла.
Спала принцеса досить довго. Вночі її чомусь кидало то в жар, то в холод і прокинулась вона мокрою і тільки тоді коли її прийшли будити Ельда та Клеркс.
-Принцесо, доброго ранку. О Господи з вами все гаразд? – запитавши підбіг до неї Клекрс. 
-Так, - ледве розплющуючи очі сказала принцеса.
-Ельдо поклич Амелію терміново! – дівчина вийшла з кімнати.
-Моя королево. Що ж таке?!
Юлія ледь трималася на ногах, а як  вставала, то одразу ж сідала знову на ліжко.
-Мені… я.. пила.. чай.. – ледь промовляла дівчинка.
-Не говоріть Ваша Величносте! Зараз прийде Амелія! Потерпіть!
-Я .. не зможу.. бути.. коронація.. – їй було важко навіть одне слово вимовити.
-Почекайте, можливо я шось знайду! – Клекрс почав шукати по тумбочках, що можливо допоможе королеві. 
І тут погляд кролика зупиняється на стакані з якого напевне пила сама принцеса. Він взяв його в руки та підніс до носа, понюхавши в нього очі полізли на лоба. Тут він почув, як відкрились двері, забігла Ельда та Амелія і заховав стакан.
-Що трапилось? – запитала ведмедиха.
-Принцесі погано, вона вся мокра, її кидає то в жар, то в холод, на ногах стояти не може.
-Що вона пила, їла? – запитала та у відповідь. 
Кролик лише глянув на Ельду та у відповідь пожала плечима, що показалась надто дивним, адже Ельда ніколи так не робила і не мовчала. А тим більше не стояла б на місці коли щось трапилось би з принцесою.