5 розділ. Коронація в принцеси.

- Тому, що це неможливо. Це вже війна! - відповіла Ельда, - ця війна триває вже давно, вона давно вже хотіла роз'єднати наше королівство на дві частини і зробити нас ворогами. І у неї це вийшло! - Ельда ледь стримувала сльози, - чому ти відмовляєшся від цього? - додала запитання.
- Я вже казала і повторювати не хочу! - зі злістю відповіла Юля і одразу заспокоївшись додала, - чому ви не підете на мирні переговори? 
- Та про, які переговори ти говориш? І з ким з нею? Ти про, що взагалі? А знаєш що? Ти і займешся цими переговорами, - заспокоївшись сказала Ельда, взяла Юлію за руку та вивела її на коридор, - вперед! - додала. 
До них в цей час підходив ведмідь. Ельда з Юлією лише переглянулися та почали йти напроти бурого ведмедя. 
- Принцесо, вас вже всі очікують! - сказав ведмідь, схиливши голову та лапу.
- Хто ти? Як тебе звуть та звідки ти? - задавала багато питань Юля, підозріло дивлячись на ведмедя.
- Мене звуть Бенджамін, - відповів, знову вклонившись перед принцесою. 
- Звідки ти? - перепитала дівчинка підозріло дивлячись на ведмедя.
- Я з наших країв, вся моя сім'я звідси родом, тому ви можете не хвилюватись, я не зрадник! - теж підозріло дивився на принцесу ведмідь.
- Добре, ходімо, - Юлія підозріло дивилася на ведмедя, а потім на Ельду ніби показуючи їй свою підозрілість та тривогу. І тут вони вже збиралися йти, але Юлю кинуло в тривогу, те, що ведмідь захотів йти позаду них, але Юля себе заспокоїла тим, що можливо так потрібно і вона перебільшує і все добре. Вони продовжили йти до тронної зали.
Вже підходячи до неї Юля обернулася подивитися на подругу, а та у відповідь тільки махнула головою, але тут її погляд кидається на того самого ведмедя. « Все ж, якийсь підозрілий він! » - подумала Юлія. І тут лише Юля повернула голову до дверей, як вони відчиняються. Це скоріше не двері, а брами, великі та здається, що із золота, сама брама була білою і десь - не - десь було золото, так, так справжнє золото на брамі. Юлія із захопленням дивилася на браму. В її очах блистіла цікавість, страх, відчай, сум та надія. Надія на те, що все не так погано. Юлія ступила крок, ще один і продовжила йти, підходячи до трону, всі ведмеді дивилися на неї досить дивними поглядами. А Юлію це тільки більше лякало. 
Вона підійшла до місця де стояв трон, а поряд Альфред, їхній король. Юлія тільки у фільмах бачила коронації та, як вони відбуваються, для неї це все було так дивно та незвично, але вона чомусь їм довіряла. І ось вона підійшла до місця де стояв їхній король і стала на коліна, схиливши голову. А ведмідь навпаки встав на дві задні лапи та почав свою промову: 
- Я король « Альфредової країни » , я король бурих ведмедів, я Альфред мудрий, добрий, сміливий, нарікаю тебе нашою принцесою, Юлія принцеса бурих ведмедів! Будь такою ж мудрою, доброю, справедливою, розумною та незламною! - король надягнув корону Юлії на голову. А Юля піднялася на ноги та піднялася по сходинках до трону, сіла на нього і тоді в неї було дуже дивне відчуття, наче вона і не проти бути принцесою. А тоді Альфред та всі ведмеді, яких було тисячі вигукнули досить незвичною та дивною мовою. Всі почали викрикувати, а те означає « Юлія принцеса бурих ведмедів » .
Юлію лякало те, що вони викрикували щось на незнайомій їй мові, але вона не думала, що Ельда і Клеркс кричали б щось погане їй разом з іншими на незнайомій їй мові, тому заспокоїлась. Вона сиділа на троні і дивилася на всіх. Самим дивним було те, що вони вигукнули щось їй на невідомій мові, а потім вигукнули: 
« Юлія принцеса бурих ведмедів » і знову теж саме на невідомій мові. По закінченню їхніх вигукувань, Юлія піднялась з трону, як тільки вона це зробила всі ведмеді швидко склонили голови та лапи перед нею, що Юлі було дуже не звично. Коли вона почала підходити до сходинок, то в її серці почалась якась тривога. Вона почала спускатися по сходинках, їх було не так багато всього п'ять . Дівчинка спускалась і коли вже просто виходила з тронної зали, то всі ведмеді, які були там проводжали її поглядами. 
В Юлії була досить гарна осанка, також дуже гарна фігура, крім цього русяве волосся та карі очі, образ обличчя був незвичайним, але дуже гарним. 
І ось коли дівчинка доходила до брами, то біля неї замітила знайомих їй кролика та дівчину, це були Ельда і Клеркс, які посміхалися їй та в їхніх очах ніби звучали слова « Ти зможеш! ». І вона посміхнулася їм у відповідь. Коли принцеса вийшла за браму, то одразу ж мала піти на балкон, так, щоб її побачили та привіталися з нею інші ведмеді так, як і потребував звичай, тай її ще ніхто не бачив крім тих ведмедів, що були в замку. А в королівстві було більше тисячі ведмедів. Ось вона вже підходила до просторого, великого, гарного балкону, він був такий, як і брама в палаці. В Юлії в голові було багато думок про те, який же він був гарний. І ось принцеса вийшла все таки на балкон і, як велить звичай почала говорити свою промову. Як тільки дівчинка вийшла, всі ті ведмеді, які були там склонилися перед нею. І Юля почала говорити свою промову:
- Мене звуть Юлія, я принцеса бурих ведмедів, король Альфред нарік мене мудрою, доброю, справедливою, розумною та незламною. Я ж постараюся бути такою і обіцяю вам, що мій народ не буде ні в чому потребуватися і буде мати завжди мир та достаток кожна сім'я! - Юлія хвилювалася під час своєї промови, але вона трималася і вже збираючись йти посміхнулася та помахала ведмедям.
І всі ведмеді, які були там, всі вклонилися перед принцесою. А було їх більше тисячі! Всі до одного вклонилися їй, дехто тому, що боявся її, а дехто тому, що так велить звичай, ну, а дехто, просто тому, що вона їм сподобалася і вони повірили їй. Адже коли королеві довіряють, це дає їй змогу довіряти своєму народові та робити все найкраще для нього. 
Після цього Юлія повернулася до виходу, а біля виходу її вже чекали знайомі їй люди, її друзі і біля них їхній король. 
- Ти молодець. Ти чудово виступила! - промовила Ельда, обнявши подругу. 
- Ти взагалі будеш гарною королевою! - із захватом додав Клеркс, на що Юля його обняла.
- Дякую друзі! - відповіла дівчинка. 
- Друзі? Королеві не пристало дружити з прислугами! - відповів король Альфред. 
- Хто? - запитала принцеса.
- Що хто? - відповів король.
- Хто придумав такі правила? Королева може і буде дружити з тим, з ким захоче! Хіба королеві не можна так? - запитала зі злістю Юля.
- Ні, тому, що на це є певні правила! - відповів теж злий король.
- Королеви створюють правила! - відповіла і розвернувшись спиною до короля, пішла в свою кімнату. 
Ідучи в свою кімнату Юлія багато думала, вона розуміла, що так відповідати королю не годиться, але вона не хотіла, щоб їй забороняли дружити з її єдиними друзями у цьому королівстві, але вона добре подумавши вирішила повернутися, щоб поговорити спокійно з королем. 
Вона розуміла, що не права, але йшла поговорити тільки тому, що боялася показатися поганою майбутньою королевою. Тому, що королева це в першу чергу авторитет для народу.
І вже підходячи до них почула розмову.