3 розділ. Знайомство з замком та троном.

- Ого! – відповіла з подивом принцеса, - а у вас, що ще будинки є? – додала. 
-Були і було їх небагато, а зараз багато зруйнувалось і ведмеді які живуть там зробили з них просто такі невеличкі барлоги. Тому зараз, аж немає так багато будинків, - відповіла Ельда. 
-Тут, що колись жили люди? – запитала з подивом, дивлячись на Ельду. 
-Так жили, було їх небагато, пару будинків та король з королевою. Короля з королевою обрав народ, який тут жив, потім після обрання, пройшла церемонія коронації. Їх коронували і вони стали повноправними власниками цього королівства. Потім у них народився син, який був їхнім наслідником. Але стався напад ведмедів, їх було багато, а людей трішки і ведмеді перемогли так скажемо у цій битві. Король з королевою коли тільки почули цю страшну звістку про те, що напали ведмеді на їхнє королівство, хотіли вберегти свого сина від гибелі. Поки охорона боролася з ведмедями, вони попросили про те, щоб ті віднесли трон королеви і сховали його, щоб залишили тільки трон короля, а самі пішли через таємний хід замку до чаклунки, яка жила у їхньому королівстві, щоб та перетворила їхнього сина з людини на ведмедя, тому, що вони боялися, що їх новонароджене дитя будучи людиною може загинути, тому вони вирішили, що їхньому синові буде краще, якщо він теж буде ведмедем. Після того, як прийшли до чаклунки, вона погодилася, оскільки, щоб вберегти своє життя, теж хотіла стати ведмедем. Вона перетворила їхнього сина, вони їй заплатили золото, але вона його не взяла, тому, що вони її король та королева і вона їх поважала та любила. До речі саме тоді люди, які жили тут вони і започаткували традицію, щоб в кожному домі, висів портрет короля, королеви та їхнього наслідника. 
Коли королівська сім’я повернулася в замок уже з сином - ведмедем, ведмеді саме шукали їх. Вони швидко поставили сина на трон, та зі сльозами на очах вийшли до ведмедів самі. Тому, що боялися, що ведмеді побачивши їх біля їхнього сина, все зрозуміють. Як тільки вони вийшли, ( цього ведмедям і треба було ), їх вбили не шкодуючи. Адже вони хотіли тут правити замість людей. З гордо піднятими головами вони зайшли до тронної зали, побачивши тільки трон короля зраділи, тому, що їм якраз лише він і був потрібен, але коли вони ступили ближче, то побачили на троні дитя, а саме ведмежа. Вони не повірили своїм очам, але це була правда і вони всі одразу ж склонили голови перед троном та немовлям. І не стали цьому противитися, тому, що це було ведмежа, а не людське дитя. Звичайно їхній король ведмедів це не взлюбив, але він мусив був це прийняти, а саме те, що він не буде королем. Звичайно поки ведмежа було маленьке воно не могло правити, тому у країні був хаос, але вже в свої одинадцять років, ведмежа було освідченим королем та дуже добре правив. І з тих пір у нас королі ведмеді. Ось така історія нашого королівства, - мовила Ельда, дивлячись на Юлю. 
-Дивно, чому ж тоді я людина і теж можу правити, хіба ведмеді полюблять мене, якщо дізнаються, що я людина? – запитала дівчинка. 
-У Альфреда немає наслідників, тому… тай ти не перша королева людина тут… - мовила, але швидко додала, - ну ходімо далі, до тронної зали, – мовила, посміхнувшись. 
Юля не стала нічого розпитувати, тому, що розуміла, якщо Ельда це не розказала, отже їй не потрібно це знати, хоч дуже було цікаво. 
Після того, як вони відвідали найдовший коридор цього замку, декілька кімнат, вони пішли до тронної зали, де її мали коронувати у принцеси та королеви. 
Зал був просторим та світлим, також увесь у золоті, коли Юля підняла голову вверх то побачила, своє власне відображення на стелі. 
-Ого, дивовижно! – мовила Юля.
-А ось це, твій трон, - сказала Ельда, показавши на досить великий, гарний, трон.
Він виглядав, як звичайний стілець, але насправді він був срібний з позолотою. 
-Який гарний! – мовила дівчинка дивлячись на трон. 
-Подобається? Скоро ти на ньому сидітимеш! – мовив Клеркс. 
Юля подивилася на Клеркса та хотіла підійти ближче до трону. 
-А можна підійти? – запитала, дивлячись на Ельду. 
Та у відповідь кивнула головою. 
Коли вона ішла, то помітно хвилювалася, її переповнювали різні емоції, коли вона ішла по сходинках, які і вели до трону, їй подобався трон, він був чарівним, наче з казки, та й все це було наче з казки для Юлії. Вона підходила все ближче і ближче, і з кожним кроком, всередині були різні емоції, страху, подив від цього усього, що відбулося з нею за пів дня та, щось радісне, що налаштовувало її на щось краще, та на те, що все буде добре. Коли вона підійшла все ж до нього, вона торкнулась його рукою, коли вона це зробила, то не повірила, що це справді срібний трон, тому, що вона подумала, що це не справжнє срібло, а просто підробка, хоча після того, як вона обійшла пів замку де золоті стелі то вона, все ж не здивувалася сріблу. 
Після того, як торкнулася трону та намилувалася ним попросила Ельду та Клеркса показати їй весь замок, адже вони обійшли лише його половину. Ельда погодилася і вони пішли. Вони відвідали дуже багато різних кімнат, а кімнат там було всього двадцять, та відвідали кухню. 
-Це улюблене місце Клеркса, - сказала Ельда, посміхнувшись. 
-Ну тут я просто проводжу саме більше часу, - сказав у відповідь Клеркс, засміявшись дзвінким сміхом. 
Юля та Ельда теж засміялись, та Юля додала: 
-Можливо, я можу тепер складати тобі компанію, - і вони всі заходились дзвінким сміхом. В цей момент на кухню зайшла ведмедиха. По ній було видно, що вона була ще молодою. 
-Ельда, Клеркс, щось сталося? – запитала та з подивом.
-Ні, а ти по ягоди ходила? – відповіла. 
-Так збирала жимолость, цього року урожай хороший! – відповіла ведмедиха. 
-Ого, жимолость, а що це таке? – з подивом запитала та подивилась на Ельду Юля. 
-Це така ягода, спробуй! – Ельда простягла ягоду до рук Юлі.
Юля спробувала ягоду і їй сподобалося. 
-Ммм, смачно! – мовила. 
-Ельдо, можна тебе на секундочку? – сказала ведмедиха Ельді.  
-Так, щось сталося? – відповіла та. 
-А хто ця дівчина? – запитала дивлячись на Юлію. 
-Наша майбутня королева! – відповіла дівчина, посміхаючись. 
-Що? – з подивом незнаючи куди ховати очі, відповіла ведмедиха. 
-Так, та сама Юлія! – відповіла Ельда дивлячись на Юлю. 
Ведмедиха підійшла до Юлі, склонила голову та лапу перед нею та мовила: 
-Пробачте, я не знала, що ви королева, - в її очах бігав страх. 
-Нічого страшного, все добре, як тебе звуть? – запитала та у відповідь. 
-Амелія, ваша величносте, - відповіла. 
-Ой, ні можна просто Юля, - відповіла, посміхаючись.