2 розділ. Знайомство з чарівною країною.

Ранок. Осінній, прохолодний ранок. 
Задзвенів будильник, який Юля не наводила, адже він завжди сам дзвенить о сьомій ранку. Юля швидко встала і подивилася на телефон: 
- О ні, ні, ні я проспала, - вона швидко побігла в ванну кімнату, і почала вмиватися та чистити зуби. 
Після цього одяглася в тепле худі, спортивні штани, та кросівки, які лише вчора почистила. Коли вона взяла сумку і телефон то швиденько та тихо вийшла з кімнати, вона оглянулася по сторонам і не побачила ні маму, ні тата: « Напевно ще сплять» - подумала. І швидко направилася до вхідних дверей. Дуже обережно розімкнула їх та вийшла. Обережно закривши двері за собою. Ключі Юля не брала, тому вона їх не замикала.
Вона швидко побігла, тому що запізнювалася на свій потяг, вона прибігла за 5 хвилин сильно задихалася, але все ж прибігла. Вона швидко зайшла у потяг. Сама того не замітивши Юля заснула. Прокинулася, коли їй почала будити дівчина, яка сиділа в тому ж купе, що і дівчинка. Юлія швидко прокинулася і коли вийшла, то побачила перед собою: 
- Алія, – викрикнула, підбігла до подруги.
- Як я рада тебе бачити, - сказала Алія, обнімаючи Юлю.
- Я теж, - радісно сказала Юлія. 
Вони почали іти до дому Алії і тут проходячи невеликим ліском який знаходився біля дому Алії. Юля почула шорохи листя, обернувшись вона нікого не побачила, можливо просто почулося. Знову обернувшись вона побачила, що ззаду них ішов дивний чоловік весь в чорному, Юлію це налякало:
- Алія. Там ззаду нас іде дивний чоловік, мені це не подобається, він іде за нами, - відповіла нажахано.
- Все нормально можливо просто собі іде, - сказала та. 
Юля все ж прискорила ходу і чоловік теж, тоді вона зрозуміла. Що це точно за ними ідуть:
- Біжимо Алія! – крикнула вона взявши подругу за рукав.
Вони бігли швидко,потім розбіглися в різні сторони, Юля дуже швидко бігла і тут, оглядаючись назад не замітила, як вдарилася об товсту гілку дерева, вона впала і знепритомніла. 
Прокинувшись дівчинка замітила, що вона не вдома. 
- Де це я? – запитала сама в себе. 
- А ви вже прокинулися? – в кімнату зайшла дівчина.
- Хто ти? – спробувала встати з ліжка на якому спала. 
- Не вставайте принцесо, я принесу вам води, - сказала дівчина і хотіла йти.
- Стій, принцеса? Яка принцеса? – запитала з подивом Юля. 
- Ви, ваша величносте! – сказала і склонилася дівчина. 
- Яка величність? Ви що? Ні, я не… я звичайна дівчинка, ні цього і бути не може! – сказала Юля, - пробачте, але ви напевне мене з кимось переплутали! – дівчинка дивилась широко відкритими очима на дівчину, яка дивилась на неї і не знала, що сказати. 
- Ви відпочивайте, а я не буду відволікати, - дівчина розвернулася і пішла. 
Дівчинка була в шоці від того, що відбувається, вона не знала де вона, хто ця дівчина, та чому її називають принцесою. Після цих думок вона трішки опанувала себе і спробувала встати з ліжка: 
- Ай, - сказала і сіла знову на ліжко. 
« Чому мене так болить голова? » - подумала вона. Тут відчинилися двері і до неї зайшов: 
- Кролик? – з подивом запитала сама в себе дівчинка. 
- Так, це кролик, - сказала у відповідь на її запитання та сама дівчина. 
- У вас і кролики є? – запитала з подивом, дивлячись на кролика. 
- Ні тільки він, доречі я Ельда, а це Клеркс, - дівчина з посмішкою спочатку показала на себе, а потім на кролика. 
- Клеркс і Ельда, приємно познайомитися, я Юлія, для вас просто Юля, - посміхнувшись, простягла руку для вітання. 
Дівчина у відповідь простягла руку. 
- Скажи Ельдо, чому я тут, що це за місце та чому мене називають принцесою? І чому мене болить голова? 
- Вас болить голова тому, що ви вдарилися.
- Вас приніс сюди Альфред… король Альфред, - несміливо мовила дівчина. 
- Хто? Король? Хто це? – від Юлі лунало дуже багато запитань. 
- Це наш король, король ведмедів, - відповів Клеркс. 
- Кого? Ведмедів… - о ні куди я потрапила? І де ж він ваш король? – запитала Юля.
- Наш король готується до вашої коронації, - відповіла Ельда, переглядаючись з Клерксом.
- Яка коронація? Так стоп, ні я задала неправильне запитання, Де я знаходжуся? В якій країні? – запитала Юля і починала трішки хвилюватись. 
- Ти в « Альфредовій країні » - країні нашого короля.
- Це країна без назви? – запитала з подивом в очах. 
- Так, нажаль ми довгий час не могли придумати назву, тому просто назвали її в честь короля « Альфредова країна », - відповіла дівчина. 
- Зрозуміло, а я чому тут принцеса, я ж зовсім чужа королю?! – Юля хотіла задати ще багато питань, але туди зайшов король: 
- Ельдо, чому принцеса не готується до своєї коронації? – запитав дивлячись на Юлію. 
- Ви і є той самий король Альфред? – дивлячись на ведмедя запитала у відповідь на його запитання. 
- Бачу тобі вже все тут розказали. Це добре! – сказав ведмідь і хотів йти. 
- Ні не все! Чому я принцеса, я ж з вами не знайома тай ви ведмідь! – твердо мовила Юля.
Ведмідь розвернувся і покрокував до дівчинки, мовивши такі слова: 
- Я більше не король цієї країни, ти королева, завтра тебе коронують в принцеси, через день після цього в королеви! Все! Поменше запитань, готуйтесь принцесо, - мовив уклонивши голову та лапу перед принцесою, пішов. 
« Дивно все це якось, я принцеса і королева », - подумала Юля та встала з ліжка. 
- Ходімо, - мовила Ельда до принцеси. 
Вони попрямували ознайомитися з замком в якому і житиме Юлія.

Вони довго гуляли, Ельда і Клеркс показували майбутній королеві кожен закуток, щоб вона знала про свій замок все. Юлі сподобалась прогулянка. Вона була у захваті від замку, адже вона ще ніколи не була у таких палацах. Замок весь блистів, « Напевне від золота », - подумала Юля. І так справді палац був із золота, все блистіло так, що можна було побачити власне відображення.
- Цей замок дивовижний! – мовила дівчинка.
- Це ще лиш головний коридор, - відповіла Ельда. 
« Ого такий великий, блискучий та гарний коридор », - подумала принцеса, адже вона ще ніколи в житті не бачила таких довгих коридорів. 
Після коридору, вони відвідали декілька кімнат, серед яких була кімната Ельди і Клеркса. Кімнати всі у цьому замку були із золота, навіть та кімната у якій прокинулася Юля. Далі ставало все цікавіше і цікавіше. Палац був дуже великий. Найбільшою ізюминкою в цьому замку було не те, що він був із золота, а те, що в кожній кімнаті висів портрет їхнього короля Альфреда. 
- А хто малює такі гарні портрети, якщо тут усі ведмеді? – поцікавилася дівчинка. 
- Я їх малюю! – відповіла дівчинці Ельда. 
- Тобі сподобались? – додала. 
- Так, вони прекрасні! – відповіла із захопленням принцеса. 
- А мене намалюєш? – додала до відповіді. 
- Так, Альфред наш король, тому його портрет всюди висить, а тепер ти станеш нашою королевою і твій портрет буде висіти в кожній кімнаті та нашому коридорі, та навіть у кожному домі! – відповіла дівчина.