5 розділ

Вікторія  рідко ходила на зустрічі,  вона на диво не  дуже хвилювалася , та все рівно  довго думала чи йти їй туди. Це досі може бути небезпечно. Вікторія  дуже сподобався парубку, він ніколи такого раніше не відчував. Ця легкість поряд з нею, комфорт, легке хвилювання. Її прекрасні карі очі немов відкривали для нього її душу та  серце.   Все таки вона наважилася на зустріч з Радимиром.  О 20:00 він був біля театру, але її не було, Радим вже втратив будь-яку надію, щоб побачити її, але повернувшись, всі погані думки покинули його голову. Там була вона. Його радості та щастя не було меж.
-" Ви прийшли"
- " Так, негоже засмучувати вас "
- " Я вже й не сподівався . Я довго думав і усвідомив, що мої очі шукають лише Вас, я хочу бачити лише вас, й  бажаю, щоб ви ніколи не відривали своїх прекрасних палаючих , наче безмежний вогонь, очей від моїх."
- " Пане Радимире, мені несамовито приємно чути такі слова від вас. Але зараз я б не хотіла будувати стосунки.  Як людина ви мені симпатизуєте, але я не можу дати вам нічого більшого крім дружби. Я буду рада, якщо ми можемо бути приятелями".
-" Так, панно, звісно. Дякую за вашу відвертість.". - зітхаючи мовив він, поки серце болісно зжимало його груди. -"Ми можемо прогулятися, як друзі, якщо ви не заперечуєте" 
- "Так, я тільки із задоволенням. 
                             
- Може розкажете, щось про себе?" - мовила Вікторія.
-" З 13 років я  жив в Англії, разом зі своєю тіткою Сюзан, зараз вона досі там , а я після закінчення академії повернувся в Україну. Тут моє коріння, мій дім, моє призначення."
-"Що сталося з вашими батьками? Звісно,якщо це дуже болюча тема, вибачте , можеье не відповідати"
- "Вони померли,і з того часу мене виховувала тітка - молодша сестра моєї матері. Я їй дуже вдячний за все, адже попри мене вона сама виховувала ще 2 дітей. На жаль дядько Сем помер від чуми 4 років тому, ось чому вона для мене героїня."
-" Мені дуже шкода"
-" Я дуже сумую за ними, але не сприймаю смерть,як кінець.Я вважаю, це частина життя."
-" Це сильно, як на мене, бо я дуже сильно боюся цього, боюся втратити життя, боюся, що про мене забудуть."
- " Я думаю не потрібно боятися, бо рано чи пізно вона наступить. А що до вас? Розкажіть трішки про себе, бо я навіть імені вашого не знаю."
-" немає про що розповідати. Мій батько робить взуття, а мама -  письменниця. Я теж хочу стати письменницею, це мрія всього мого життя"
- "Дуже цікаво, може колись прочитаєте мені кілька своїх творів."
- " Можливо"
-"То як вас звати ?"
Вікторія посміхнулася
-"Що? Мені дуже цікаво. Ще цікавіше, чому ви
це приховуєте."
- "Коли прийде час, ви обов'язково дізнаєтеся."
-"Добре, тільки сподіваюся не перед весіллям?"
- "Яким весіллям?"
-"Я впевнений, що ми одружимося в майбутньому."

-Яка зухвалість та самовпевненість. Пане ви відкриваєтеся з іншого боку. Я ж казала, що між нами зараз нічого бути не може - пояснючи сказала Вікторія.
- Ну що ж, я такий який є. Ви сказали зараз, тобто, на даний момент вас щось тримає, але все ще може змінитися- Радимир посміхнувся.
Вікторія уважно подивилася в його блакитні, наче безмежний океан очі й мовила:
- Давайте краще змінимо тему
Радимир кивнув й спитав:
- До речі, ви ж навчаєтеся десь напевно?
-Так, в університеті на факультеті української філології - відповіла Вікторія.
- Доволі непогано, сподіваюся у вас все вийде.
- Дякую. Вже пізно й мені потрібно повертатися додому.

-Дозволите Вас провести?