Виграш?

Чоловік повернувся з вбиральні й сів за стіл.

- Продовжимо.

Борис замовчав і пильно подивився у Пекло прямо в очах суперника.

- Отож, я хочу отримати бажане.

- Я не буду слугувати людині. Але й перевіряти твої слова на блеф мені не хочеться. Принаймні виглядає це й справді як хороший багаторічний план.

- І?

- Давай спробуємо знайти взаємовигідний компроміс.

- Звучить як торг.

- Кому ще не торгуватись, як Дияволу?

- Мені це навіщо?

- Якби ти не хотів сили, то не починав би цього, а значить у тебе є певне жага до життя. Як і у мене. Впевнений, наше взаємне вбивство не принесе нікому радості.

- Ситуація патова, - розвів руками Ворон. – Ваші пропозиції?

- Я виконаю цілих три твоїх бажання, ми потиснемо руки й розійдемось.

Наступила тиша.

Час йшов.

- По-перше, ти не триматимеш зла ні на кого з присутніх та не завдаш їм кривд у будь-якому вигляді. Це стосується й тих, хто брав участь у організації гри та нападі на твій будинок. Останнім, до речі, потрібна компенсація. Ну й мені за організаторську роботу, звісно. Суми тобі не сподобаються.

- Яка наглість.

- І все ж, навіть якщо ми вб’ємо один одного, ті люди розтягнуть твої скарби по всьому світі, тому тут треба трошки… скинути. Навіть якщо ти зможеш зібратись докупи після такого, зібрати все це назад буде дорожче.

- Нехай так.

- Хочу якусь хорошу згадку. Все ж, це була… диявольськи чудова гра, - чоловік неоднозначно покрутив кистю у повітрі

Червоний Принц клацнув пальцями й остання фішка гравця загорілась пекельним полум’ям й змінила свою форму, віддаючи тепер потойбічним.

- Ну і її свобода з усіма витікаючими, - сказав Борис й показав пальцем на Вікторію.

У останньої від подиву піднялись брови то розшились очі, але вона швидко опанувала себе.

Диявол повернув голову у напрямку пальця й хмикнув.

- Згода.

Дівчина взяла документ і він згорів у її руці. Нічого не кажучи, вона пішла до гардеробу, де їй допомогли з верхнім одягом.

- Ти ще пожалкуєш, - посміхнувся Диявол.

- Я втомився жалкувати, - пожав плечима Борис, докурив і лишив недопалок у попільничці. – Дякую за гру.

Ворон встав,

- Щасти, скомороху. Сподіваюсь, ти ще мене розважиш.

- Не думаю що буду сумувати, - відповів Ворон, накинув пальто, подав дамі лікоть і відчинив двері.

Потойбічний Владика вишкірився.

- Гей, Корсе!

- М-м? – Неначе з бочки озвався той.

- Не думаю що це можна назвати перемогою, - Ворон показав вказіваний та середній пальці між якими тримав фішку. – Але технічно, я не програв.

***

Світало.

- Ти міг би побажати що завгодно.

- Ми би довго торгувались.

- Значить міг би побажати ще чогось.

- Мабуть.

Пауза затягнулась.

- Я не розумію, йти до цього все своє життя і отак від усього відмовитись.

- Відмовився я чи ні – це залежить від точки зору.

- А може це знак? – Після невеликої паузи продовжила жінка.

Ворон дістав з кишені фішку та посміхнувся.

- Скоріше незіграна ставка. А, може, це якраз і була головна ставка. Хто ж тепер скаже?

Вікторія зобразила нічого не розуміюче обличчя, але Борис не став нічого пояснювати.

- І… що тепер?

Чоловік склав руки за голову у замок й насолоджувався чистим небом і приємним ранком. Цей день ніс радість, свободу і, певною мірою, навіть щастя. І це щастя підозріло пахло свіжою випічкою і кавою.

Місто прокидалось.

- Ну, моя пропозиція все ще в силі.

- Яка?

Борис абсолютно щиро посміхнувся. Мабуть, вперше за кілька років.

- Вип’ємо кави?