Кінець партії

Партія, як і ніч, наближалась до свого логічного кінця.

А фішки перетікали до Червого Принца.

- Наївно було думати, що сьогодні тобі пощастить, смертний. Хто ж, на твою думку, навчив людей азартним іграм?

- Вибачте, це зміг стриматись. Коли займаєш цим все життя – воно стає частиною тебе, - Ворон подивився на останню фішку, потім на годинник і розвів руками. – Профдеформація.

- І що далі? Хочеш піти до мене на службу? Запропонуєш мені душу?

- Взагалі-то, я хотів запитати, що Ви мені запропонуєте.

- Не зрозумів, - Червоний Принц задумливо подивився на супротивника.

- Я питав, на що Ви готові піти, щоб залишитись самим собою.

- Це зараз що було, погроза?

- Точно.

- Повтори, - з усмішкою Диявол відкинувся на кріслі.

- Я Вам погрожую.

Один кивок і ось до нього підійшла гора мускулів, лише візуально схожа на чоловіка. Здоровань поклав обидві великі руки на стіл, що він аж заскрипів, присунувся майже впритул до Ворона, взяв з його руки тільки почату сигару, втягнув її однією затяжкою й видихнув на Ворона щільною димкою своїми великими ніздрями.

Борис повернувся до істоти, у якої в цій грі світла та темряви проглядались геть нелюдські риси й з цікавістю подивився здорованю у очі. У мінотавра стрімко наливались кров’ю очі й гравець подумав, що через цей гнів його личина, мабуть, і тріщить. Такий, певне, і людину розмаже без особливих зусиль.

Спокуса насолодитись моментом була надзвичайною.

- Обережніше, сонечко. Було б неприємно розчавити свій шанс на спасіння, як гадаєш? – І з цими словами Ворон вальяжно дістав нову сигару, повільно запалив її й в свою чергу видихнув дим в обличчя напівбику.

У мінотавра від напруги полопались останні капіляри в очах.

- Не знаю що ти вигадав, але таке обдумане нахабство нечасто зустрінеш, - Червоний Принц зааплодував. – І все ж не гніви Василя, бо інколи навіть я не встигаю його заспокоїти.

- А він не міг би відійти? – Борис відвернувся від охоронця й більше не дивився на нього. Я почуваю себе… некомфортно.

- Колись, за вже одні лише ці слова я би спалив тебе живцем. Але ми тут для розваг. Тож давайте розважатись!

Кинувши погляд на начальника, захисник того, кому цей захист не був потрібен, відійшов на кілька кроків назад.

- Нагадайте, будь ласка, на чому ми зупинились? А, точно, здається я Вам погрожував.

- О, це стає цікавим, - Диявол тихо засміявся. – Здивуй мене, хлопчику.

- Я Вас знищу.

- Далі.

- Але цього можна уникнути.

- Ти пропонуєш мені… угоду? – Тепер Червоний Принц відверто сміявся.

- Я знав що Вам сподобається ця іронія.

- Тож давай, розкажи нам чому б мені не розмазати тебе тут і зараз.

- Тому що саме від мене зараз залежить що стане з Вашою колекцією артефактів. У Вас же, наче, на будинок напали? От же шкода буде, якщо з ним щось трапиться.

- Містичних істот не можна вбити залізом, а він добре охороняється. Тим паче я відправив туди посилення.

- Згоден, питання з зірочкою, але ж хто сказав що мої партнери озброєні залізом? Інша справа коли це освячене срібло, еге ж?

- Я знав що тут якась непривітлива атмосферка. Знаю й те, що багато хто з тих, хто всю ніч мені посміхався насправді злетілись сюди щоб подивитись на моє… падіння. І що ж мені завадить розмазати спочатку тебе, потім компаньйонів тут і після того твоїх друзяк там? – Спитав Владика Пекла, спершись обома руками й перехилившись вперед. Конус світла з лампи падав на нього таким чином, що ділив його обличчя майже навпіл. Нижня частина, та що була освітлена, виглядала все такою ж людською. Однак верхня стала затемненою, шкіра почервоніла й крізь неї були видні кістяні нарости, а з самого черепу закручувались назад потужні роги.

Після цих слів дехто з відвідувачів зблід, дехто почервонів, а хтось перелякано дивився на решту, розуміючи чим може скінчитись ця гра.

- Якщо маєте сміливість – викликайте мене на поєдинок. Чи може ви настільки повірили в себе, що думаєте, наче здатні здолати Владику всім своїм скопом? – Його голос був грайливим, бо він знав що навіть їх спільних сил навряд вистачить щоб отримати перемогу.

- Що, правда? Це так помітно? – З удаваним поглядом сказав чоловік.

- Ну я ж Диявол, - з посмішкою відповів той, повертаючи собі людську подобу й відкинувшись на кріслі.

- А те що навколо нас повно святої води Ви помітили.

- Не зрозумів, - сказав хазяїн столу й подивився вгору.

- Там, над нами, зараз стоять резервуари з освяченою водою. З водою та іонами срібла, якщо бути точним. Як тільки тут стане гаряче, ця водичка одразу охолодить нашу сувору атмосферу.

- То от звідки це мерзенне поколювання на шкірі, - Червоний Принц схвально піджав губи.

Пауза затягувалась, Ворон звірився з годинником.