Партія, як і ніч, наближалась до свого логічного кінця.
А фішки перетікали до Червого Принца.
- Наївно було думати, що сьогодні тобі пощастить, смертний. Хто ж, на твою думку, навчив людей азартним іграм?
- Вибачте, це зміг стриматись. Коли займаєш цим все життя – воно стає частиною тебе, - Ворон подивився на останню фішку, потім на годинник і розвів руками. – Профдеформація.
- І що далі? Хочеш піти до мене на службу? Запропонуєш мені душу?
- Взагалі-то, я хотів запитати, що Ви мені запропонуєте.
- Не зрозумів, - Червоний Принц задумливо подивився на супротивника.
- Я питав, на що Ви готові піти, щоб залишитись самим собою.
- Це зараз що було, погроза?
- Точно.
- Повтори, - з усмішкою Диявол відкинувся на кріслі.
- Я Вам погрожую.
Один кивок і ось до нього підійшла гора мускулів, лише візуально схожа на чоловіка. Здоровань поклав обидві великі руки на стіл, що він аж заскрипів, присунувся майже впритул до Ворона, взяв з його руки тільки почату сигару, втягнув її однією затяжкою й видихнув на Ворона щільною димкою своїми великими ніздрями.
Борис повернувся до істоти, у якої в цій грі світла та темряви проглядались геть нелюдські риси й з цікавістю подивився здорованю у очі. У мінотавра стрімко наливались кров’ю очі й гравець подумав, що через цей гнів його личина, мабуть, і тріщить. Такий, певне, і людину розмаже без особливих зусиль.
Спокуса насолодитись моментом була надзвичайною.
- Обережніше, сонечко. Було б неприємно розчавити свій шанс на спасіння, як гадаєш? – І з цими словами Ворон вальяжно дістав нову сигару, повільно запалив її й в свою чергу видихнув дим в обличчя напівбику.
У мінотавра від напруги полопались останні капіляри в очах.
- Не знаю що ти вигадав, але таке обдумане нахабство нечасто зустрінеш, - Червоний Принц зааплодував. – І все ж не гніви Василя, бо інколи навіть я не встигаю його заспокоїти.
- А він не міг би відійти? – Борис відвернувся від охоронця й більше не дивився на нього. Я почуваю себе… некомфортно.
- Колись, за вже одні лише ці слова я би спалив тебе живцем. Але ми тут для розваг. Тож давайте розважатись!
Кинувши погляд на начальника, захисник того, кому цей захист не був потрібен, відійшов на кілька кроків назад.
- Нагадайте, будь ласка, на чому ми зупинились? А, точно, здається я Вам погрожував.
- О, це стає цікавим, - Диявол тихо засміявся. – Здивуй мене, хлопчику.
- Я Вас знищу.
- Далі.
- Але цього можна уникнути.
- Ти пропонуєш мені… угоду? – Тепер Червоний Принц відверто сміявся.
- Я знав що Вам сподобається ця іронія.
- Тож давай, розкажи нам чому б мені не розмазати тебе тут і зараз.
- Тому що саме від мене зараз залежить що стане з Вашою колекцією артефактів. У Вас же, наче, на будинок напали? От же шкода буде, якщо з ним щось трапиться.
- Містичних істот не можна вбити залізом, а він добре охороняється. Тим паче я відправив туди посилення.
- Згоден, питання з зірочкою, але ж хто сказав що мої партнери озброєні залізом? Інша справа коли це освячене срібло, еге ж?
- Я знав що тут якась непривітлива атмосферка. Знаю й те, що багато хто з тих, хто всю ніч мені посміхався насправді злетілись сюди щоб подивитись на моє… падіння. І що ж мені завадить розмазати спочатку тебе, потім компаньйонів тут і після того твоїх друзяк там? – Спитав Владика Пекла, спершись обома руками й перехилившись вперед. Конус світла з лампи падав на нього таким чином, що ділив його обличчя майже навпіл. Нижня частина, та що була освітлена, виглядала все такою ж людською. Однак верхня стала затемненою, шкіра почервоніла й крізь неї були видні кістяні нарости, а з самого черепу закручувались назад потужні роги.
Після цих слів дехто з відвідувачів зблід, дехто почервонів, а хтось перелякано дивився на решту, розуміючи чим може скінчитись ця гра.
- Якщо маєте сміливість – викликайте мене на поєдинок. Чи може ви настільки повірили в себе, що думаєте, наче здатні здолати Владику всім своїм скопом? – Його голос був грайливим, бо він знав що навіть їх спільних сил навряд вистачить щоб отримати перемогу.
- Що, правда? Це так помітно? – З удаваним поглядом сказав чоловік.
- Ну я ж Диявол, - з посмішкою відповів той, повертаючи собі людську подобу й відкинувшись на кріслі.
- А те що навколо нас повно святої води Ви помітили.
- Не зрозумів, - сказав хазяїн столу й подивився вгору.
- Там, над нами, зараз стоять резервуари з освяченою водою. З водою та іонами срібла, якщо бути точним. Як тільки тут стане гаряче, ця водичка одразу охолодить нашу сувору атмосферу.
- То от звідки це мерзенне поколювання на шкірі, - Червоний Принц схвально піджав губи.
Пауза затягувалась, Ворон звірився з годинником.