Привид минулого

Йшли години.

Повільно, проте невпинно фішки перетікали до Червоного Принца.

У цьому осередку маніпуляцій, прихованих емоцій та прорахунку один з гравців навіть вже встиг все програти, викликавши суміш легкого розчарування та приливу азарту у інших.

- Мсьє. Мадам, - круп’є звернулась до усіх відвідувачів і окремо до дівчини у червоному. – Пропоную зняти маски.

Хтось зняв свій аксесуар, на комусь маска розвіялась, а деякі… виявилось, що їхній справжній вигляд нічим не відрізняється від маскарадного.

- А якщо я не хочу? – Озвався хазяїн столу.

- Це обумовлено правилами турніру, - сказала круп’є, хоча й було видно що вона не насмілиться вказувати гостю.

- Договір є договір, - посміхнувся той після паузи і його маска поступово зникла, показавши світові чоловіка у розквіті сил з палаючим поглядом.

Гравці знімати маски, реагуючи один на одного і чоловік подумав що це чудова можливість трохи відігратись без зайвих підозр. Тим паче що була й можливість.

Живі істоти нечасто підмічають щось конкретне у бурхливих обставинах, а для деяких гравців дізнатись з ким вони насправді  провели півночі за картковим столом виявилось достатньо бурхливою подією.

Але ж в тому й був сенс.

- Заради чого граєш, Вороне? – Запитав Червоний Принц.

Він вальяжно провів рукою у повітрі і в ній з диму з’явилась сигара. Клацнувши пальцями другої руки, він змусив великого пальця загорітись і прикурив від нього.

- Щоб стати сильнішим, - з посмішкою сказав Борис, зняв маску й нарешті поглянув на решту. – Каре.

Диявол схвально піджав губи.

/Мати засміялась.

- Хочеш опанувати темну силу? Ігри з темними силами завжди закінчуються погано. Що ти б з нею робив, якби в тебе все вийшло?

- Я би купив цукерок! І іграшок! І ще нового конструктора! Ти бачила скільки там різних нових штук в тому великому магазині?

- Ти все одно не з’їси і не награєшся всім тим навіть якщо робитимеш це до старості, - підмітила мати з посмішкою.

- Але я хо-очу-у!

- Давай я куплю тобі щось одне. Наприклад, цукерок, а ти більше не будеш про таке думати.

- Чому?

- Я ж сказала тобі, ігри з темною силою не приносить нічого доброго.

- А те, що у нас немає грошей не приносить?

Мати подивилась на сина із занепокоєнням, але так і не змогла нічого відповісти./

Духи, різні чарівні істоти та прокляті. Про когось з них він міг лише зібрати інформацію, когось знав особисто, з кимсь навіть вже грав. Але та жінка у червоному…

Чи вона була гарною й доглянутою? Безперечно. Чи мала звабливі форми та грацію? Звісно. Чи вміла чудово грати і разом з тим підтримувала невимушену атмосферу? Скільки завгодно.

Але в ній було ще щось. Щось невловиме. Щось… знайоме.

І чим довше Борис дивився на неї, тим складніше йому було відвести погляд.

Ця жінка ворушила в ньому якісь давно забуті думки на самій глибині, під грудою всього іншого й покритого пилом згори. І саме ця неможливість знайти причину власних хвилювань дратувала його найбільше.

«Та якого дідька…» - Тільки й міг подумати він, забуваючи про все навколо.

- Пане Вороне, - озвалась до нього круп’є.

Імпульс волі, наче запобіжник, змусив його повернутись до карт і от він знову зібраний та готовий до випробувань.

- Вам подобається моя супутниця? – Запитав Червоний Принц

- Диявольськи гарна жінка! – Тільки й зміг відказати гравець.

«Грай!»

Радість, гнів, сум - ці відчуття не просто вдерлись у царину його спокійного розуму, але зробили це водночас. Він відчував хаос і це могло поламати всю гру. Більш за все це було схоже на якийсь злий азарт. Головою він розумів що це погано, але нічого не міг вдіяти із собою.

А тут ще й карта пішла.

- Флеш, - Ворон злегка підкинув карти, щоб решта могла ознайомитись з його правами на виграш.

- Фулл-хаус! - Стрімко відповів Диявол, жбурнувши переможною комбінацією назустріч супернику.

Він поблажливо подивився на чоловіка своїми палаючими очима і це змусило Бориса схаменутись й перейти в оборону. Нехай подивиться на це як на мимовільне бажання новачка виграти. Зрештою, така поведінка цілком схожа на аматора, головне не заграватись.

Гра починала приносити істинне задоволення.

«Що за ніч!»

***

Вона прийде.

Мусить прийти.

І дівчина з’явилась.

- Антре – це чудово, проте ця напруга викликає бажання підкріпитись. Мабуть, це пов’язано зі стресом, - сказала дівчина, акуратно беручи шпажку із закускою.