Дивовижна ніч

- Ваш хід.

Це був приємний напівтемний підвал з великим столом у центральній кімнаті, багатьма боковими кімнатами для потреб відвідувачів, окремими столиками з наїдками, димом сигар у повітрі, тихим джазом на фоні і атмосферою витрати великих грошей на вітер.

Чоловік у маскарадній напівмасці ворона затягнувся сигарою, неспішно подивився на свої карти, потім оглянув присутніх, ще раз затягнувся та знову повернувся до свої карт.

- Пас, - сказав він зрештою і поклав свої карти рубашкою догори.

- Переміг Червоний Принц, - сказала круп’є й посунула фішки переможцю.

- Леді та джентльмени, - знову звернулась до присутніх круп’є. - Пропоную зробити перерву. Зустрінемось за п’ятнадцять хвилин, продовжимо за дзвіночком.

Гравці встали й розійшлись на всі сторони.

Борис вийшов подихати свіжим повітрям.

Вперше за довгий час він відчував себе живим.

«Яка сьогодні дивовижна ніч,» - подумав гравець і посміхнувся повному місяцю.

***

Борис тримав у руках склянку з якимсь дорогим віскі.

Він посміхнувся, вдаючи, що напій йому смакує і тепер він оцінює його вигляд. Супротивники обдумували свій хід, але він знав, всі вони просто надувають щоки.

Чоловік зробив легкий круговий рух рукою і трунок у склянці заграв дещо тусклими іскрами. Посмішка не полишала його обличчя і він дозволив собі розслабитись.

/Вони стояли в черзі в одному з тих старих універсамів, які вже за кілька років перебудують. Увагу батька привернув якийсь акційний крам, який швидко розбирали інші покупці. Чоловік провів рукою по щетині, щось обдумуючи.

- Тату, а як Вакула зміг так швидко долетіти до цариці і принести черевички Оксані?

Здається, чоловік нарешті наважився, але тут до полиці підійшла жінка і забрала останній товар.

- Ну ти ж сам прочитав, йому допомагала темна сила. Чесно кажучи, я б зараз теж не відмовився від такої допомоги.

- Так, але як? Це ж так швидко! От коли ми їздили туди до дядька, то два дні їхали, а він так, вжих, - хлопчик махнув рукою, вочевидь, імітуючи швидкість. – І вже там. А потім додому і це все за вечір! – Хлопчина був у захваті і щиро не розумів чому решта людей не розділяє його подиву.

Дорослі взагалі здавались не тільки розумними, але й нудними.

- Гм, було б чудово вміти трохи чаклувати, еге ж? Або ж мати когось, хто вміє, - батько змовницьки підморгнув, викликавши у сина непідробну радість.

- А що, так можна?

- Ну, насправді думаю що ні, - чоловік почухав потилицю. – Але є в цьому й зерно істини - всім в цьому світі заправляє сила, синку.

- А багатії? Вони ж не сильні. Але все можуть купити. Я теж хочу щоб у нас було дуже-дуже багато грошей і тоді я б все купив, і все було б добре.

- Це складний світ, хлопче. Комусь щастить більше, комусь менше. Так, гроші – то, мабуть, найбільша сила в нашому світі. Але це лише її частина. Як шістка на гральному кубі. Та є й інші сторони.

- Я не розумію. Щоб стати багатим треба постійно віджиматись?

- Не зовсім. Розум, хитрість, наполегливість, витримка, навіть здоров’я – це все теж сила. І дуже часто це значить набагато більше, ніж м’язи. Все воно зв’язане між собою. Якщо у тебе буть ці речі – будуть й гроші. І навпаки.

- Значить, якщо я хочу тут все купити, то… мені треба стати сильнішим?

- Ну, це не зовсім те, що я мав на увазі, - батько засміявся. – Але так. Тобі обов’язково треба стати сильнішим./

- Підіймаю, - зрештою сказав чоловік у вовчій масці, повертаючи суперника на грішну землю.

«Та немає в тебе нічого.»

- Так, давайте, - сказав Борис вголос та підкинув кілька фішок.

Він не вдавав з себе найслабкішого гравця.

Новачки не вміють грати. Любителі вміють і постійно намагаються переконати в цьому оточуючих. Постійні ж гравці вміють, але часто вдають що геть нічого не можуть – це дозволяє їм до певного часу приховувати свій досвід і в потрібний момент вийти на світло… принаймні, так вони думають. Насправді ж, такі люди одразу кидаються в професійне око. Людина, яка напускає на себе туман рано чи пізно його розвіює, інакше для чого це потрібно?

Борис тримав себе трохи слабшим за середнього гравця. Його дрібні перемоги чи поразки виглядали цілком природньо та впирались в удачу, хист та зовсім примітивні маніпуляції.

Звичайний чоловік, який дорвався до кормушки і тепер легковажно розкидається грошима направо і наліво. Одноразовий багатій, якому пощастило й він хоче гарно пожити бодай один день. Нічого цікавого, окрім гаманця.

Щоб на тебе ніхто не звертав уваги слід бути ніким.

Саме тому він й перемагав, коли це було необхідно, лишаючись при цьому нерозкритим.

Червоний Принц, гравець у червоній масці якогось античного персонажа з лавровим вінком, був найсильнішим суперником за столом. І він відверто насолоджувався грою. Він не був регуляром, акулою чи ще кимсь. Він був Дияволом і гра йшла так, як він того бажав. Кожна перемога, кожний пас чи поразка викликали у нього посмішку. Але більше за посмішку про нього говорили очі.