32 глава

Пройшло вже шість днів з того моменту, як ми з Олександром повернулися з Італії. Він поїхав у відрядження, а я залишилася вдома. Мій тиждень пройшов у нескінченних робочих годинах дизайнера, куди я занурилася повністю, намагаючись відірватися від думок про нього і про те, що відбувається у моєму житті. Сьогодні я прийняла рішення, яке може кардинально змінити моє майбутнє. 

Олександр написав мені повідомлення зранку. Його слова були такими ніжними, що я майже могла відчути їхню тепло на шкірі: 

Олександр Андрійович: Доброго ранку, моя темноволоса богиня. Чи знаєш ти, наскільки я сумую за тобою?

Смішно, але чомусь я ще не перейменувала його у своїх контактах. Але тепер я вирішила це зробити. Олександр був таким милим, писав мені вільними хвилинами, хоча я знала, наскільки він зайнятий. І ця його увага тішила мене. 

Я: Доброго ранку. Я також сумую… за тобою, твоєю дотепністю, та за твоїм тілом. Особливо за твоїм тілом;) 

Я не могла стримати усмішку, коли побачила його відповідь: 

Мій чоловік: Не провокуй мене, пані Романенко!

Усмішка розцвіла на моєму обличчі. Я насолоджувалася цими листуваннями, хоча вони могли здатися банальними, але саме ці маленькі моменти дарували мені відчуття близькості й зберігали наш зв’язок. Я досі не могла звикнути до нового титулу. «Пані Романенко» — це так незвично, але і так приємно. І мені ще потрібно буде зайнятися документами, щоб усе офіційно оформити. 

Я: Повертайся скоріше!!!

І через кілька хвилин отримала його повідомлення: 

Мій чоловік: Я намагаюся закінчити справи якнайшвидше. Але, коли приїду, я не зупинюся більше на одному разі. Тому готуйся до того, що будеш дуже втомлена, але обіцяю, задоволена!

Зараз я сиджу на дивані й бездумно перемикаю канали телевізора. Вранці там зазвичай нічого цікавого не показують, тільки старі фільми або телемагазини. Але один канал змусив мене зупинити пульт на паузі — новини. На екрані з'явилося обличчя, яке я давно не бачила, але ніколи не забула б. Батько Вадима. 

«СБУ заарештувала головного прокурора…
... звинувачений у корупції та розслідуванні багатьох справ.»

Якийсь час я дивилася на екран, намагаючись зрозуміти, як це може вплинути на моє життя і на те, що вже стало частиною мого минулого. Нещодавно Вадим з'явився переді мною на весіллі, і тепер, його батька затримали, навіть якщо і не стосується безпосередньо мене, це дає мені якесь полегшення. 

Якщо щось випливає про нашу родину погане, ти пошкодуєш, що народилася, дівчинко. Сидиш і мовчиш, інакше, я зіпсую твоє життя. Повір, я можу це зробити. 

Я знову поглянула на екран телевізора. На ньому з’явилася нова частина репортажу: 

«...Протягом розслідування звинувачення розширюються, виявлено зв'язки з кримінальними структурами...»

Щось в цих новинах справді вселяло надію, хоч і невелику. Вірити в те, що щось зміниться в нашому світі, де всі все вирішують за гроші та вплив, було складно, але хоча б цей крок був позитивним. Щось у мене всередині ворухнулося — можливо, маленька іскра надії на те, що закон може спрацювати. Я сподівалася, що цей скандал стане ще одним кроком до відновлення справедливості, а не до затишшя на кілька тижнів. 

Продовжуючи сидіти у вітальні, повільно усвідомлюю те, що побачила в новинах, коли домофон раптом видав різкий дзвінок. Серце пропустило удар — моя перша думка була про Вадима. Чи він міг настільки зійти з розуму, щоб з’явитися тут? Та ні, це вже було б занадто навіть для нього. Важко зітхнула, зібрала всі свої думки докупи й попрямувала до домофона. 

З'явилася та, кого я найменше хотіла бачити. Та й, відверто кажучи, вже й не очікувала. Алла. Власною персоною. Хочу зізнатися, що я вже гуглила її. Тому впевнена, що це саме вона. 

Спочатку я хотіла удати, що вдома нікого нема. Просто так, для профілактики спокою. Але потім мої внутрішні таргани сказали: "Та ну, давай вже почуємо, що вона хоче сказати." І справді, чого б це їй тут з'являтися? 

Через кілька хвилин я почула кроки на сходах, а потім побачила її на порозі. Алла виглядала так, ніби щойно зійшла з обкладинки глянцевого журналу. Високі підбори, ідеально випрасувана блуза, і ці очі, які виблискували так, ніби вона зібралася продавати мене на найближчому базарі. Я майже могла побачити, як у її мозку складаються хитромудрі плани, спрямовані на те, щоб нашкодити мені. 

– Ти точно знаєш, що я не рада тебе бачити, – почала я, схрестивши руки на грудях, коли вона переступила поріг дома. 

– Знаю, — вона скинула на мене погляд, наче це взагалі не мало значення. — Але це не змінює того, що я тут. 

Я мовчала, чекаючи, поки вона почне розкривати карти. Але вона мовчки розглядала мене. Тільки от моє вбрання — чорна футболка великого розміру з групою Kiss, яку я купила в секонді — явно не відповідало її уявленням про стиль і статус. Ніякої укладеності, ніякої претензійності. 

— Мого чоловіка зараз немає вдома, він у відрядженні. 

— Я знаю. Саша мені сказав. 

Сказав? Сказав?! Я ледве втрималася, щоб не вигукнути це вголос. Коли ж він встиг це сказати? Вони досі спілкуються? Так, стоп! Я довіряю Олександру? Довіряю. І ревнувати нема сенсу. Можливо, Інна їй сказала. Але все одно… Я відчувала неприємний дискомфорт. 

Та Алла навіть і не думала йти. Постоявши трохи на порозі, вона, наче у себе вдома, рішуче направилася до кухні. Я так і уявила її всередині, обстежуючи всі полиці, наче якісь скарби шукає. Вже хотіла сказати їй, що я думаю про неї, коли вона зупинилася, повернулася до мене і втупилася прямісінько в очі. 

— Я не до нього прийшла, а до тебе, — заявила Алла, тупнувши ногою, наче підкреслюючи серйозність своїх намірів. 

— О, цікаво, — підняла я брови. — І що ж ти хочеш від мене, якщо не секрет? 

Вона раптом упала на стілець, закрила обличчя руками й заридала. Заридала! Алла! Та не може бути! Такі, як вона, взагалі ніколи не плачуть, вони змушують плакати інших. І цей потік сліз настільки мене приголомшив, настільки вибив із колії, що я не знала, що й думати.